25.00.02 – механізми державного управління
http://ir.stu.cn.ua/123456789/15450
2024-03-29T13:09:37ZРеалізація державної політики у сферах національної безпеки і оборони на регіональному рівні
http://ir.stu.cn.ua/123456789/23751
Реалізація державної політики у сферах національної безпеки і оборони на регіональному рівні
Мурашко, А. М.
Дисертацію присвячено розробці теоретичних та методичних положень і практичних рекомендацій щодо вдосконалення напрямів реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони на регіональному рівні.
У роботі обґрунтовано теоретичний підхід до формування української стратегії національної безпеки, систематизація компонентів у контексті інтеграції політичних та правових норм, інститутів, правил процедури та діяльності, які спрямовані забезпечувати національну безпеку та дозволяє нейтралізувати чи ліквідувати її, в частині удосконалення понятійно-категоріального апарату дослідження. Охарактеризовано методичний підхід в частині реалізації концептуальних основ аналізу ефективності національної безпекової політики в Україні шляхом впровадження комплексної системи взаємодії основних суб’єктів її забезпечення на державному, регіональному та недержавному рівнях.
Описано, що інституційне забезпечення державної політики національної безпеки здійснюється відповідно до обов'язків та принципів, визначених у відповідних законах та інших інструментах національної політики, що регулюють діяльність суб'єктів політики безпеки нашої країни.
Розглянувши роль правового механізму в забезпеченні національної безпеки, проведено аналіз методології формування нормативно-правового поля забезпечення національної безпеки України.
Наголошено, що нормативно-правова база для фінансування державної політики у сфері національної безпеки, а саме українських військових та інших збройних сил загалом відповідає меті забезпечення національної політики України. Існуюча адміністративна система у цій сфері ґрунтується на європейській традиції повноважень та розподілі повноважень між міністерствами та є досить всебічною. Підтверджується, що структура видатків державного бюджету не відповідає завданням державної військової організації, визначеним Конституцією та законами України. Перетворення правоохоронних органів на частково “самодостатні” є джерелом масової недержавної безпеки та захищеної корупції. Комерційна діяльність правоохоронних органів, не передбачена Конституцією та українським законодавством, загрожує національній безпеці та трансформації цих структур під захистом недержавних суб’єктів та іноземних держав. Визначено, що однією з основних проблем є відсутність системи фахової військової підготовки голів обласних та райдержадміністрацій з питань організації заходів мобілізації та територіальної оборони, відповідно їх небажання та самоусунення від керівництва зазначеними заходами, в першу чергу щодо формування підрозділів територіальної оборони та не сприяння головами об’єднаних територіальних громад, керівниками установ, підприємств (організацій) в проведенні роботи з оповіщення військовозобов’язаних.
Охарактеризовано провідну роль співпраці між державними інституціями та громадянським суспільством для покращення реалізації державної політики національної безпеки як внутрішньої, так і зовнішньої, а також провідна роль держави у забезпеченні національних інтересів України у сфері національної безпеки та оборони.
Прагматичний підхід до розробки та реалізації національної політики у сфері національної безпеки в Україні, який виконує такі функції: забезпечення територіальної цілісності та суверенітету держави; Ми підтримуємо конституційний лад на основі демократичних принципів. Запобігання зовнішньому втручанню у внутрішні справи України тощо.
Механізм фінансування національної політики у сфері національної безпеки та оборони був розроблений на основі застосування програм управління цілями національної безпеки та може об’єктивно представити вичерпну інформацію про ідеологічні, наукові та експертні аналітичні компоненти. Вплив на національну безпеку.
Продемонстровано доцільність створення ефективної системи національної безпеки та оборони, що складається з можливої адаптації та впровадження основної європейської практики функціонування сил територіальної оборони на основі систематизації закордонних та вітчизняних моделей.
Впровадження механізмів національної політики в основних сферах зовнішньої національної безпеки щодо застосування державних регуляторних механізмів територіальної оборони, що дає основу для розробки підходів до формування та впровадження національних регуляторних механізмів територіальної оборони. Виробити власні погляди на Аналізуючи досвід іноземних країн, таких як США, Великобританія, Франція, Фінляндія, Китай, Польща та Румунія, вони встановили теоретичні механізми державного управління системами територіальної оборони. Кожна країна застосовує ці механізми відповідно до особливостей своїх територіальних, геополітичних, соціальних та економічних можливостей.Доведено провідну роль держави щодо забезпечення національних інтересів України в сфері національної безпеки та оборони, а також значущість взаємодії органів державної влади та громадянського суспільства з метою підвищення ефективності реалізації державної політики національної безпеки в умовах внутрішніх і зовнішніх викликів єдності народу України.
Мурашко, А. М. Реалізація державної політики у сферах національної безпеки і оборони на регіональному рівні : дис. ... канд. наук з держ управління : 25.00.02 / А. М. Мурашко. - Чернігів, 2021 - 195 с.
2021-01-01T00:00:00ZФормування ефективних механізмів публічних закупівель в сучасних геоекономічних умовах
http://ir.stu.cn.ua/123456789/23706
Формування ефективних механізмів публічних закупівель в сучасних геоекономічних умовах
Міщенко, Р. І.
У дисертації на науково-теоретичному рівні доведено, що ефективно функціонуюча система публічних закупівель є одним з найважливіших інструментів державного регулювання економічного розвитку країни, функції якого не обмежуються забезпеченням ефективного й раціонального витрачання державних коштів, а поширюються на створення умов для розвитку конкурентного середовища, нових інформаційних технологій, запобігання проявам корупції; розвитку будівництва соціально важливих об'єктів, довіри громадськості; політики стимулювання виробників, що забезпечує управління зайнятістю населення; регулювання процесів формування і виконання державного та місцевого бюджетів; здійснення програм підвищення суспільного добробуту в цілому. Уточнено понятійно-категоріальний апарат проблемного поля дослідження шляхом визначення поняття «механізми публічних закупівель» як набір певних стандартизованих алгоритмів дій усіх суб’єктів процесу закупівель для ефективного їх проведення; уточнення понять «ефективність публічних закупівель» в частині доповнення їх значенням забезпечення максимальної прозорості шляхом створення належних і рівних умов для всіх учасників у сфері публічних закупівель та можливості висвітлення корупційних явищ суб’єктами громадянського суспільства; «електронні закупівлі» щодо максимального переведення документації в електронний формат з урахування вимог та норм вітчизняного законодавства; «публічні закупівлі» в частині врахування їх сталості на етапах планування закупівель та формування тендерної документації.
Теоретико-методологічний дискурс дослідження дозволив розглянути систему публічних закупівель залежно від очікуваної вартості та кількості процедур, що дозволило в динаміці показати загальні підходи до забезпечення ефективності публічних закупівель в цілому. Відтак, виокремлено специфіку здійснення публічних закупівель в сучасних геоекономічних умовах як напрямів удосконалення організації й функціонування сучасної системи публічних закупівель в Україні на державному рівні шляхом поєднання національного та регіонального показників в межах національних порогів задля оптимізації логістичних процесів з метою якості товарів, робіт, послуг та раціонального використання й економії бюджетних коштів; на наддержавному рівні – проведення та здійснення наднаціональних закупівель у міжнародному просторі при будівництві, ремонті, реконструкції важливих інфраструктурних та соціальних об’єктів, забезпеченням високотехнологічним обладнанням суб’єктів соціальної сфери в умовах абсолютизації ефективності процесу та механізмів – правова ефективність, економічна ефективність, ефективність результату, ефективність часу.
В результаті удосконалено методологію моніторингу ефективності публічних закупівель з урахуванням принципів інституційної взаємозалежності «держава, бізнес, громадянське суспільство»; технологій якісної та кількісної відповідності надання товарів, робіт і послуг; доцільності та економічної обґрунтованості прийнятих рішень; критеріального підхіду до оцінки ефективності на основі індекс-ризику; системної стратегізації внутрішнього контролю для кожного замовника; механізмів відшкодування збитків тощо, що орієнтована на виявлення невідповідностей здійснення процесуальних дій та упередження корупційних ризиків і має на меті забезпечення правильного застосування наднаціональних Директив у сфері публічних закупівель та кількісну перевірку ступеня використання уніфікованого на рівні ЄС механізму публічних закупівель. Доведено, що ефективність публічних закупівель та раціональне використання державних коштів сприятиме запровадженню відповідних стандартів для управління процесом проведення процедур закупівель, у тому числі, за умови дотримання чинних правил проведення публічних закупівель державними органами, комерційними організаціями та їх представниками на усіх етапах самої процедури. Крім того, ефективність буде досягнута лише в тому випадку коли за процесом проведення закупівель буде здійснюватись і аналіз і контроль. Відтак, підвищення ефективності функціонування системи публічних закупівель доцільно забезпечується завдяки розвитку його важливої складової, а саме впровадження механізму електронних закупівель.
Уточнено критерії ефективності механізмів публічних закупівель та доведено по-перше, необхідність їх доповнення критеріями – геоекономічний фактор логістичних процесів на регіональному рівні; своєчасність поставки товарів, робіт і послуг; гарантійне обслуговування; досвід виконання відповідних робіт; по-друге, розширення підкритеріями – поєднання кількості / якості залежно від успішно реалізованих проектів та складності закупівлі без обмеження конкурентності; отримання якісного продукту за найнижчою ціною; по-третє, ранжування критерію якості в кожному окремому випадку; по-четверте, розробка відповідної методики та методології, затвердження на законодавчому рівні з урахування використання електронної системи закупівель.
На рівні наукової практики у роботі вперше обґрунтовано запровадження конкурентних механізмів публічних закупівель в сучасних геоекономічних умовах у їх взаємозалежності від процедури закупівлі в єдиній системі акомодації, що доведено ознакою ефективності здійснення публічних закупівель за умови, що ринок через притаманні йому механізми самостійно забезпечує найкращий продукт за найменшу ціну; в результаті чого запропоновано адаптацію механізмів здійснення електронних закупівель відповідно до вимог і правил Світового банку шляхом переходу до електронного формату, забезпечення змагальності на конкурентних засадах з максимальним залученням представників бізнесу з метою досягнення економії часових та бюджетних ресурсів, мінімізації правових і організаційних порушень, запобігання корупційним проявам, можливістю оскарження неправомірних рішень, забезпеченістю прав усіх учасників, визначення алгоритмів дій уповноважених осіб при здійсненні закупівель задля їх ефективності тощо. Обґрунтовано необхідність впровадження механізму електронних закупівель, що потребує удосконалення наступних його складових: стандартизація набору вимог для скорочення часових витрат задля мінімізації вимог для формування повного пакету документів; співставність суб’єктного фактору та уніфікація процедури оскарження, унормування повноважень та функціоналу Антимонопольного комітету України; розробка та запровадження єдиного алгоритму дій.
Розроблено пропозиції та надано практичні рекомендації щодо формування ефективних механізмів публічних закупівель в сучасних геоекономічних умовах: 1) доповнити частину 2 статті 16 Закону України «Про публічні закупівлі» новим критерієм - «якість» або «якісним кваліфікаційним критерієм», під яким слід розуміти сукупність властивостей товарів, робіт, послуг, що повністю задовольняє потребу замовника, має високий рейтинг і відповідає найвищим міжнародним та національним стандартам (ергономічним, технологічним, технічним; 2) запровадити «чорні списки» або «реєстр недобросовісних учасників» для уникнення цінового демпінгу і подальшого недопущення недобросовісних учасників до участі у закупівлях; 3) забезпечити повну автоматизацію процесу обміну інформації між державними реєстрами під час оцінки і розгляду пропозицій учасників; 4) упровадити безпаперовий обмін інформації на всіх етапах здійснення закупівлі, особливо в частині укладення електронних договорів та автоматичної їх реєстрація в органах державної казначейської служби; 5) для професіоналізації фахівців у сфері публічних закупівель, після внесення будь-яких змін до Закону України «Про публічні закупівлі» або підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють сферу публічних закупівель, впровадити необхідність підвищення кваліфікації (навчальні семінари, вебінари, схематичне зображення змін «що було» і «що стало») тощо як обов’язкове; 6) рекомендувати до здійснення такі заходи, що сприятимуть усуненню недоліків у системі публічних закупівель в Україні: запровадження механізму електронних закупівель; забезпечення переведення тендерної документації повністю в електронний формат; збільшення частки «зелених» публічних закупівель з метою мінімізації негативного впливу на навколишнє середовище, шляхом затвердження уповноваженим органом, що здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель, чітко визначених методик оцінки тендерних пропозицій за екологічними критеріями, для можливості широкого використання фахівцями з публічних закупівель при оголошенні процедур закупівель.
Доведено, що системі публічних закупівель в Україні слід вжити заходів для розвитку професійного підходу. Такі заходи включають в себе: створення категорії в державному реєстрі спеціалістів, яка опікуються питаннями публічних закупівель – «спеціалісти / службовці з публічних закупівель», основною або єдиною функцією яких є здійснення закупівель; вони повинні мати можливість просування та кар’єрного зростання за допомогою збільшення категорій та рангів, але у межах напрямку державні закупівлі; встановлення кваліфікаційних вимог щодо призначення та просування для різних рівнів посад в сфері публічних закупівель; створення «відділів публічних закупівель» у замовників (генеральних замовників), де працюватимуть спеціалісти на призначених посадах, кожен із відповідним рангом (завдання до кожної посади слід визначити у посадовій інструкції); створення програми для сертифікації навичок і кваліфікації спеціалістів у галузі публічних закупівель, яка проводитиметься Центром підготовки спеціалістів з публічних закупівель, заснованим Міністерством економічного розвитку і торгівлі під контролем Департаменту публічних закупівель з метою сприяння мобілізації потенціалу та професійного зростання працівників сфери публічних закупівель в Україні тощо.
Міщенко, Р. І. Формування ефективних механізмів публічних закупівель в сучасних геоекономічних умовах : дис. ... канд. наук з держ. управління : 25.00.02 / Р. І. Міщенко. - Чернігів, 2021. - 241 с.
2021-01-01T00:00:00ZФормування та реалізація державних програм модернізації житлово-комунального господарства України
http://ir.stu.cn.ua/123456789/23668
Формування та реалізація державних програм модернізації житлово-комунального господарства України
Ситюк, А. А.
Дисертаційна робота присвячена вивченню науково-теоретичних основ сучасних підходів до формування та реалізації державних програм модернізації житлово-комунального господарства України та розробленні практичних рекомендацій щодо його удосконалення. Встановлено, що ЖКГ ще з радянських часів було дотаційним та повністю підпорядкованим командно-адміністративній економіці. Найбільших змін внаслідок реформування ЖКГ зазнала структура та зміст фінансових відносин, що відобразилося на сутності застосування програмного підходу. Загальнодержавні програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства стали основним програмним документом розвитку галузі у 2000-ні роки. З прийняттям у 2004 рокі Закону України «Про державні цільові програми» Загальнодержавні програми реформування і розвитку ЖКГ передбачали залучення інвестицій, співпрацю з міжнародними фінансовими установами та донорськими організаціями, залучення громадськості до процесів формування житлової політики та реформування ЖКГ. Проте, головним джерелом фінансування державних програм залишався державний бюджет. Системне недофінансування (до 97%) загальнодержавних програм розвитку ЖКГ на всіх періодах їх чинності стало причиною їх низької результативності. Відірваність задекларованих цілей програми від фактичного фінансування заходів, спрямованих на їх досягнення, порушує принципи програмно-цільового управління.
Здійснено дослідження еволюції фінансового механізму сфери ЖКГ. Еволюція відбулася з початком реформування галузі та дозволяє базові складові фінансового механізму сфери надання житлово-комунальних послуг в контексті ролі держави, підприємств ЖКГ та споживачів як учасників фінансових відносин. Суттєвих змін зазнали такі важелі фінансового механізму як ціна, прибуток, рентабельність та амортизаційні відрахування підприємств ЖКГ. Відповідно змінено методи тарифної політики, розширено терміни планування, з’являється інвестування, розширено можливості кредитування, енерго- та ресурсозбереження стають обов’язковими для забезпечення ефективності функціонування, з’являється цільове використання підприємствами отриманих платежів від споживачів. Актуальним є сприйняття методів фінансового механізму (ціноутворення, амортизація, цільові фонди, оподаткування, кредитування) з позиції стимулювання інвестиційних процесів у сфері житлово-комунальних послуг. З переходом на ринкові принципи господарювання змінюється роль держави як учасника фінансових відносин, трансформуються принципи управління підприємствами ЖКГ у напрямі їх самостійного фінансового забезпечення. Споживачі житлово-комунальних послуг та ОМС також стають активними учасниками усіх процесів реформування ЖКГ відповідно до оновлень фінансового механізму сфери ЖКГ.
Узагальнено зарубіжний досвід впровадження програм розвитку ЖКГ на підставі вивчення досвіду Польщі, Латвії, Литви, Естонії, Сполучених Штатів Америки, Німеччини, Франції. Встановлено, що досліджувані держави, не залежно від рівня соціально-економічного розвитку, застосовували в політиці реформування житлово-комунального комплексу спільний інструмент – спеціально створений державний інститут (структура, компанія), на який покладаються функції по сприянню реформуванню ЖКГ. Кожна з цих структур, створення якої ініційоване державою, являє собою засіб акумулювання ресурсів державного, місцевого бюджетів, населення, приватних інвесторів тощо з метою реалізації інвестиційних проектів модернізації ЖКГ. Представлено аналіз сучасного стану ЖКГ, що характеризується високим ступенем зносу підприємств водопровідно-каналізаційного господарства, підприємств комунальної теплоенергетики та інфраструктурних мереж, житлового фонду. Наведено перші приклади успішної модернізації підприємств галузі, що почали з’являтися за рахунок запровадження механізмів державно-приватного партнерства у вигляді оренди та концесії, залучення до співпраці міжнародних фінансово-кредитних інституцій та партнерів з розвитку.
Виявлено особливості формування інвестиційних програм розвитку ЖКГ. Механізм програмування модернізації підприємств ЖКГ шляхом запровадження інвестиційних програм повністю відповідає програмно-цільовому підходу, якого також дотримуються і міжнародні фінансово-кредитні інститути. Реалізація інвестиційної програми має забезпечувати: економічний, екологічний та соціальний ефект, що в загальному підсумку забезпечує цілісність державного програмування модернізації галузі.
Установлено, що з метою достатньої поінформованості потенційних інвесторів підприємств ЖКГ необхідний інформаційно електронний ресурс з відомостями щодо таких підприємств, мереж. Оскільки після реформи децентралізації такі відомості не збираються в єдиному джерелі. Крім того, це створює перепони на шляху здійснення комплексного аналізу реалізації політики енергоефективності в сфері ЖКГ. Доведено, що одним із чинників якості державних програм модернізації ЖКГ є високий ступінь достовірності вихідної інформації.
Здійснено порівняння двох державних інструментів підтримки модернізації житлового фонду: Фонду енергоефективності та програми «теплі кредити», що реалізовується через Державне агентство енергоефективності та енергозбереження України. Запропоновано удосконалення механізму діяльності Фонду енергоефективності за рахунок запровадження його цифровізації на основі аналізу чинного «Порядку дій учасників Програми підтримки енергомодернізації багатоквартирних будинків «ЕНЕРГОДІМ»», затвердженого Фондом енергоефективності. Здійснення цифровізації діяльності Фонду енергоефективності пропонується здійснити на базі вже діючої Єдиною державною електронною системою у сфері будівництва (ЄДЕССБ), оскільки вона місить базу сертифікатів енергетичної ефективності будівель, базу даних енергоаудиторів та має доступ на отримання даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України. Запропоноване вдосконалення забезпечить зростання ефективності використання бюджетних коштів, швидкості опрацювання отриманих заявок, сприятиме популяризації та доступності послуг Фонду по всій території України, підвищить його інституційну спроможність, створить можливість для долучення нових категорій будівель та підприємств ЖКГ, прискорить темпи термомодернізації житлового фонду в державі.
Запропоновано здійснення моніторингу реалізації проектів модернізації будівель шляхом використання інформаційно-технічного інструменту у вигляді Національної бази даних енергетичних та експлуатаційних характеристик будівель. Розкрито суть та функціональне наповнення такого інструменту на основі практичного досвіду впровадження Пілотного проекту такої бази даних будівель в Україні. Запропоновано редакцію Порядку формування, ведення та оприлюднення Національної бази даних енергетичних та експлуатаційних характеристик будівель.
Розроблено механізм застосування циклу Шухарта-Демінга при формуванні та реалізації державних програм модернізації ЖКГ та визначено набір ключових показників ефективності. Узагальнено підхід до програмно-цільового управління ЖКГ як такий, що має забезпечувати цілісність та узгодженість програмних документів як в межах сфери ЖКГ, так і в розрізі стратегії розвитку держави, областей, міст, програмних документів крос-секторального характеру. З цією метою розроблено систему управління цілями на основі національної цілі з енергоефективності, передбаченої європейськими зобов’язаннями України. Розроблено структурно-функціональну модель формування та реалізації державних програм модернізації ЖКГ України з практичними рекомендаціями центральним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування щодо практичного її впровадження. Модель відрізняється комплексним підходом до програмування на державному, регіональному та місцевому рівнях модернізації ЖКГ та включає такі складові: головну мету та завдання, суб’єкти, об’єкти, механізми державного управління організаційно-правовий (нормативно-правовий, організаційний) та ресурсний (фінансово-економічний, інформаційно-технічний та кадровий), основні функції, принципи, інструменти програмування модернізації ЖКГ.
Ситюк, А. А. Формування та реалізація державних програм модернізації житлово-комунального господарства України : дис. ... канд. наук з держ. управління : 25.00.02 / А. А. Ситюк. - Чернігів, 2021. - 251 с.
2021-01-01T00:00:00ZМеханізми взаємодії органів державної влади України з організаціями міжнародної технічної допомоги
http://ir.stu.cn.ua/123456789/21873
Механізми взаємодії органів державної влади України з організаціями міжнародної технічної допомоги
Куцевол, А. А.
Дисертаційна робота присвячена вивченню науково-теоретичних засад
та розробці практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення
механізмів взаємодії органів державної влади України з організаціями
міжнародної технічної допомоги. Встановлено, що взаємодія органів
державної влади з організаціями міжнародної технічної допомоги є складним
суспільно-політичним процесом, який перебуває під впливом цивілізаційної
трансформації та характеризується етапами виникнення, становлення й
розвитку. Міжнародну технічну допомогу при цьому запропоновано
розглядати, як сукупність диверсифікованих організаційно-адміністративних,
нормативно-правових, матеріально-технічних, фінансово-економічних,
інформаційних заходів, що реалізуються у встановлені терміни за
безпосередньою участю й відповідальністю органів державної влади на всіх
управлінських рівнях та організацій міжнародної технічної допомоги у
напрямі забезпечення сталого розвитку відповідної території (громади). Для
підвищення результативності управління міжнародною технічною допомогою
органи державної влади передають певний обсяг повноважень у даній сфері
на місцевий рівень управління. Характерною особливістю міжнародної
технічної допомоги є те, що вона може мати як безвідплатний характер
ресурсів, які передаються й спрямовуються безпосередньо на розвиток
людського потенціалу, передових знань, ноу-хау тощо, так, і платну основу, у
формі кредитів, за певних умов, що мають бути виконані країноюотримувачем. Міжнародна технічна допомога надається країнам-реципієнтам
(уряд країни, уповноважений урядом відповідний орган виконавчої влади,
центральний і експортно-імпортний банки, юридичні особи – резиденти
країни, банки-агенти уряду із залучення й використання іноземних кредитів)
від офіційних іноземних партнерів з розвитку (міжнародні фінансові
організації, уряди окремих країн та їх об’єднання, певні уповноважені
урядові організації).
Здійснено класифікацію міжнародної технічної допомоги за видами
допомоги (загальна допомога бюджету; на погашення боргу; за тематичними
проєктами; експертна допомога; гранти на навчання і дослідження), каналами
надходження (державний сектор; неурядові організації; державно-приватне
співробітництво; міжнародні багатоцільові організації) та цільовими
орієнтирами використання (державний бюджет; соціально-економічна
інфраструктура і послуги; виробничий сектор; регіональний розвиток;
екологічна безпека; цільові поставки товарів; гуманітарні цілі).
Представлено ключові складові системи державного управління
міжнародною технічною допомогою, які було структуровано за такими
напрямами: змістовна характеристика (механізми державного управління, які
охоплюють цілі, завдання, заходи, принципи, орієнтовані на ефективну
взаємодію органів державної влади та організацій міжнародної технічної
допомоги); цільові орієнтири (стабілізація курсу національної валюти та
рівня цін у країні; сталість темпів економічного зростання; залучення
іноземного капіталу для покриття дефіциту платіжного балансу на
довгостроковій основі; підвищення рівня зайнятості; зменшення дефіциту
бюджету до рівня вимог Міжнародного валютного фонду); фактори, що
впливають на результативність міжнародної технічної допомоги (рівень
залежності країни-реципієнта від допомоги, проциклічність допомоги, рівень
варіації допомоги, цільовий характер використання); принципи (партнерства,
прозорості, ефективності, доповнюваності); суб’єкт-об’єктні відносини
(міжнародний рівень – створення ресурсу і контроль; національний рівень –
освоєння надходжень та контроль результативності).
Доведено, що обґрунтування ідеї необхідності й перспективності
взаємодії інститутів держави та міжнародної технічної допомоги на
сучасному етапі державотворення, аналіз можливих напрямів їх співпраці для
досягнення відповідних ефектів відбувається за допомогою механізмів їх
взаємодії, які мають необхідні складові елементи й специфічні властивості.
Під механізмами взаємодії органів державної влади з організаціями
міжнародної технічної допомоги пропонується розуміти цілісну систему
принципово нових засобів, підходів, принципів, форм, методів та
інструментів організації управлінських процесів, за допомогою яких, на
основі паритету інтересів держави й інститутів міжнародної технічної
допомоги, відбувається цілеспрямований вплив на розвиток зовнішніх
соціально-економічних і політичних відносин держави з країнамипартнерами з розвитку. Оскільки поставлені завдання щодо використання
міжнародної технічної допомоги досягаються шляхом впливу держави
(суб’єкта) на отриману допомогу (об’єкт), доцільним є виділення окремих
видів механізмів взаємодії органів державної влади з організаціями
міжнародної технічної допомоги: правовий – формує належне нормативне
поле для функціонування інших механізмів й передбачає розробку та
дотримання законодавства і підзаконних нормативно-правових актів;
політичний – формування та реалізація державної політики управління
міжнародною технічною допомогою; організаційно-інституційний –
забезпечує злагоджене функціонування і координування дій інституцій
держави та організацій міжнародної технічної допомоги. Такі дії
передбачають створення й регламентування відповідальних структур у
системі органів державної влади, уникнення дублювання їх функцій,
імплементація проєктного підходу до організації такої взаємодії; фінансовоекономічний – орієнтований на забезпечення ефективного функціонування
банківської, грошово-валютної, інвестиційної, інноваційної, кредитної,
податкової, страхової діяльністю тощо; інформаційно-комунікативний –
слугує комунікаційною платформою для соціального діалогу, обміну
інформацією, своєчасного реагування органів державної влади на запити
організацій міжнародної технічної допомоги у рамках своїх компетенцій,
впровадження проєктів розвитку електронного уряду, інформаційної безпеки;
контрольно-мотиваційний – орієнтований на забезпечення вільного доступу
всіх зацікавлених учасників взаємодії до інформації про міжнародну
технічну допомогу, моніторингу результативності її використання та
розробку сукупності командно-адміністративних й соціально-економічних
стимулів, які спонукають учасників такої взаємодії до високоефективної
роботи.
Доведено, що механізмам взаємодії органів державної влади з
організаціями міжнародної технічної допомоги характерні такі властивості
результативності реалізації: системність (системний підхід у залученні й
використанні міжнародної допомоги дозволить отримати більше результатів
для держави, виявити її сильні й слабкі сторони); співпраця (злагоджене
співробітництво з партнерами для ідентифікації основних потреб й реалізації
довгострокових цілей); цілеспрямованість (представлення сфер, які
найбільше потребують такої підтримки); адаптивність (необхідність
залишатись адаптованим протягом усього періоду такої взаємодії, адаптивним
відповідно до потреб учасників); індивідуальність (відповідність
специфічним, індивідуальним потребам кожної країни, яка потребує
допомоги); відповідальність (взаємодія має бути закріпленою у письмовому
вигляді на легітимних засадах); орієнтованість на результат (ідентифікація та
оцінка заходів, які вказують на удосконалення управлінської практики або ж
організаційних соціально-економічних й політичних показників).
Встановлено, що головними проблемами розвитку механізмів взаємодії
органів державної влади України з організаціями міжнародної технічної
допомоги доцільно вважати: відсутність чіткості інституціональної
структури, системи підзвітності і відповідальності міністерств й інших
відомств; недостатня компетентність суб’єктів співробітництва України у
сфері міжнародної технічної допомоги при підготовці проєктної документації
для отримання допомоги; негнучка система національного відбору проєктів
співпраці для надання державної фінансової підтримки; зниження
горизонтальної взаємодії як у міністерствах, так й між ними щодо державної
політики; неефективний розподіл функцій між відповідними міністрами,
заступниками, керівниками структурних підрозділів; низький рівень
кваліфікації персоналу, консерватизм системи управління, протистояння
можливим реформам; відсутність відповідальності за отриманий результат,
переважання процесів над результатом; відсутність сучасних навичок для
управління проєктами і процесами тощо; неефективність використання
виділених з бюджету коштів; недостатність дієвого стратегічного планування
і середньострокового бюджетного планування, насамперед на засадах
стратегій і бюджетних програм; безсистемність механізмів оцінки партнерів з
розвитку, які діють в Україні; заниження комунікації функцій, завдань і
результатів роботи різних міністерств; відсутність належної законодавчої
бази у досліджуваній сфері (Закону України «Про міжнародну технічну
допомогу»).
Запропоновано класифікувати такі проблеми й суперечності у розвитку
механізмів взаємодії органів державної влади України з організаціями
міжнародної технічної допомоги залежно від етапу управління міжнародною
технічною допомогою. На етапі планування – проблеми у напрямі
узгодження стратегій розвитку і програм залучення, суперечності у сфері
кінцевих бенефіціарів проєктів міжнародної технічної допомоги. На етапі
реалізації – недостатня результативність інституційної спроможності для
розробки програм, кваліфікація фахівців, повільна реєстрація проєктів,
неякісне координування партнерів з розвитку, відсутність прозорості й
підзвітності процесу впровадження. На етапі моніторингу й оцінки –
практично відсутні процеси попередньої оцінки проєктів, механізми для
проведення оцінювання проєктів в цілому і визначення їх результативності,
відсутній вільний доступ громадськості до інформації щодо проєктів та їх
реалізація, а також система проведення моніторингу діяльності партнерів з
розвитку.
Визначено, що загальними тенденціями у процесі реалізації механізмів
взаємодії органів державної влади України з організаціями міжнародної
технічної допомоги багатьох зарубіжних країн є: дотримання норм єдиного
комплексного нормативного документа у досліджуваній сфері; послідовна,
продумана й цілеорієнтована політика держави у даному напрямі;
формування нових підходів до стратегії розвитку механізмів взаємодії органів
державної влади України з організаціями міжнародної технічної допомоги на
всіх рівнях управління; ефективна система державних інституцій, які
реалізують функції у напрямі розвитку досліджуваних механізмів;
фінансовий контроль функціонує в структурі головного фінансового органу
країни, який передбачає укладення контрактів.
Обґрунтовано напрями вирішення проблем розвитку механізмів
взаємодії органів державної влади України з організаціями міжнародної
технічної допомоги, які пов’язані із процесами залучення, використання та
моніторингу стану міжнародної технічної допомоги. На етапі залучення
(ініціювання та підготовки) проєктів міжнародної технічної допомоги
необхідно: розробити та впровадити стратегію співробітництва держави з
партнерами з розвитку, яка визначатиме ключові напрями, завдання і
взаємодію у сфері залучення міжнародної технічної допомоги (документ
необхідно розробити у співпраці із представниками організацій, що надають
міжнародну технічну допомогу); внести зміни до законопроєкту «Про
міжнародну технічну допомогу», його прийняття та виконання; розробити
механізми уникнення неефективності використання фінансових ресурсів
міжнародної технічної допомоги; запровадити механізм відповідальності за
нецільове й неефективне використання ресурсів міжнародної технічної
допомоги (покласти обов’язки на його розробку й контроль за реалізацією на
Міністерство фінансів України, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та
сільського господарства, Міністерство юстиції України та Міністерство
розвитку громад та територій України); систематизувати нові міжгалузеві
проєкти міжнародної технічної допомоги у напрямі соціально-економічного
розвитку України; сформувати систему регулярних заходів, орієнтованих на
представлення регіонів України, можливості партнерів з розвитку й
підвищення рівня поінформованості громадськості про пріоритети, переваги
й недоліки участі у проєктах міжнародної технічної допомоги; розробити
державну програму щодо інформування громадськості з різних питань
міжнародної технічної допомоги.
На етапі моніторингу проєктів міжнародної технічної допомоги слід
здійснити: розробку й запровадження комплексної системи моніторингу й
оцінки результативності міжнародної технічної допомоги на основі
прийняття Порядку моніторингу проєктів і оцінювання партнерів з розвитку;
підвищення кваліфікації посадових осіб, державних службовців у сфері
проєктного менеджменту; створення онлайн-платформи для обміну
відповідною інформацією між учасниками проєктів й інформування
громадськості про їх впровадження; розробку механізму підтримки проєкту
після його завершення.
Представлено концептуальні засади формування моделі публічного
управління реалізацією механізмів взаємодії органів державної влади України
з організаціями міжнародної технічної допомоги, використання якої
орієнтовано на досягнення довгострокових стратегічних цілей розвитку
співробітництва з партнерами з розвитку: проведення подальших робіт у
напрямку налагодження співпраці з GIZ щодо модернізації інформаційного
порталу координації міжнародної технічної допомоги в Україні – ProAID;
налагодження процедур реєстрації або ж перереєстрації проєктів і
моніторингу міжнародної технічної допомоги вносячи необхідні зміни до
Постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 15.02.2002 р.; активізація
трирівневої системи координації міжнародної технічної допомоги;
збільшення кількості укладених договорів з партнерами з розвитку щодо
залучення міжнародної технічної допомоги.
Актуалізовано необхідність розробки Концепції організації
моніторингу й оцінки результативності проєктів (програм) міжнародної
технічної допомоги, яка є основою для реалізації контрольно-мотиваційного
механізму взаємодії органів державної влади та організацій міжнародної
технічної допомоги. Головною метою Концепції є своєчасний контроль і
якісне звітування про результати такої взаємодії, підтримка стратегічних
пріоритетів учасників проєктів міжнародної технічної допомоги.
Куцевол, А. А. Механізми взаємодії органів державної влади України з організаціями міжнародної технічної допомоги : дис. ... канд. наук з держ. управління : 25.00.02 / А. А. Куцевол. - Чернігів, 2021. - 231 с.
2021-01-01T00:00:00Z