Державна політика України у сфері соціального захисту осіб похилого віку

Abstract

Дисертація присвячена обґрунтуванню напрямів формування та удосконалення механізмів реалізації державної політики соціального захисту осіб похилого віку. У роботі уточнено понятійно-категоріальний апарат науки державного управління щодо понять «соціальний захист», «державна політика у сфері соціального захисту» та «особи похилого віку», та підходи до обґрунтування єдності і диференціації понять «державна політика у сфері соціального захисту» та «державна соціальна політика». Здійснено аналіз методологічних підходів до формування системи забезпечення життєдіяльності вразливих категорій населення. Встановлено, що пізнання та теоретичне обґрунтування методологічних підходів до формування системи забезпечення життєдіяльності вразливих категорій, зокрема з визначення суб’єктів, об’єктів, предмету, мети, а також методів реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення, дозволяє з’ясувати взаємозв’язки між ними та спрямувати практичну діяльність в правильному напрямі. Обгрунтовано концептуальні підходи до формування та реалізації мети державної політики у сфері соціального захисту осіб похилого віку на даному етапі державотворення, зокрема, в сучасних умовах демографічної кризи. Досліджено наукові теорії та зарубіжні парадигми державного управління соціальним захистом щодо осіб похилого віку. Обгрунтовано, що соціальні моделі можуть слугувати свого роду «взірцем» або «форматом», на який орієнтуються держави при реалізації державної політики у сфері соціального захисту. Досліджено соціально-економічне становище осіб похилого віку в сучасних умовах та визначено чинники, які впливають на рівень та якість соціального захисту цієї категорії громадян. Обгрунтовано необхідність перегляду норм наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для осіб, які втратили працездатність, оскільки вони не враховують низку важливих для осіб похилого віку предметів, при цьому на їх основі здійснюється розрахунок прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, який в свою чергу впливає на розміри низки організаційно-правових форм соціального захисту літніх осіб. Охарактеризовано регуляторно-правове забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту осіб похилого віку та виокремлено першочергові заходи з удосконалення законодавчого забезпечення зазначеної політики. Науково обгрунтовані пропозиції додаткового правового уточнення та регулювання питань щодо: обов’язків дітей піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку; факту повного державного утримання осіб похилого віку; спрощення механізму розрахунку розміру пенсії; віку виникнення права на виплату державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію. Здійснено аналіз організаційно-управлінського механізму реалізації державної політики у сфері соціального захисту осіб похилого віку в контексті децентралізації та реформи державного управління. Доведено, що в рамках реалізації реформи децентралізації формується нова самоврядна модель державного управління, її базисною основою є територіальна громада, яка самостійно вирішує свої проблеми, в тому числі щодо життєзабезпечення осіб похилого віку. Обгрунтовано інноваційний характер реалізації регуляторно-правового (прийняття кодифікованого акту з питань щодо життєзабезпечення старшої вікової групи – Закону України «Про соціальний захист осіб поважного віку та гарантії його забезпечення в Україні»), організаційно-управлінського (створення: посади представника Уповноваженого Верховної Ради з дотримання прав осіб похилого віку; комітету Верховної Ради України з питань державної соціальної політики щодо осіб похилого віку; посади Уповноваженого Президента України з прав осіб похилого віку; посади регіонального юрисконсульта; Управління у справах осіб похилого віку та надання організаційно-правових форм соціального захисту), адаптаційно-психологічного (підготовка особи передпенсійного віку до настання «похилості» та реабілітаційному супроводі громадян, які зазнали такого соціального ризику, як старість), фінансового (удосконалення механізмів реалізації державної сімейної політики шляхом стимулювання народжуваності задля стабілізації пропорційного співвідношення працездатного та непрацездатного населення) та професійно-кадрового (осучаснення формування державної кадрової політики у сфері соціального захисту щодо старшої вікової групи) механізмів реалізації державної політики у сфері соціального захисту осіб похилого віку. Запропоновано модель розвитку державної політики у сфері соціального захисту осіб похилого віку, яка має стати своєрідним індикатором попередження працездатного населення від такого соціального ризику, як «бідність» при настанні іншого соціального ризику – «старість». Концептуальна основа моделі полягає в тому, що особа працездатного віку, здійснюючи суспільно-корисну діяльність, підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню шляхом сплати відповідних страхових внесків, передусім на пенсійне страхування. По досягненню «похилого віку», особа отримує матеріальне забезпечення в розмірі, пропорційному її трудовій діяльності та сумі сплачених страхових внесків на соціальне страхування в період її працездатності. Сформульовано позабюджетний механізм соціальної підтримки осіб похилого віку шляхом впровадження державного фандрайзингу, за допомогою якого запропоновано реалізувати соціально важливі проекти на рівні територіальної громади шляхом функціонування: соціальних магазинів, соціальних аптек, соціальних таксі, соціальних стоматологічних кабінетів, безкоштовної кур’єрської доставки, безперешкодної інфраструктури, телефонних «гарячих ліній», гуртків або центрів дозвілля.