Нарис історії розвитку земельних відносин, землеустрою, кадастру в Туреччині

Abstract

Україна молода самостійна держава, яка не має досвіду самостійного вирішення складних земельних питань. Такий досвід має багато країн на різних континентах. Вивчення його допоможе уникнути помилок при вирішенні цих питань в Україні. Туреччина має багатоетапну історію вирішення земельних питань, в якій Сельджуцький період вважається початковим етапом. Тоді була сформована система землеволодіння, в якій поєднувалися три різновиди земельної власності – державної, общинної і приватної. У 14 столітті була заснована Османом I Османська імперія. Подальша історія Туреччини творилася його нащадками. В цей час сільське господарство мало натуральний характер. Важливу роль у зміцненні централізованої монархії в ХVI ст. відіграла практика роздачі умовних земельних наділів – тимарів, які були неспадковими наданнями частини завойованих земель сипахам за умови обов’язкового виконання певної, найчастіше, військової служби. У XV-XVI ст. турецькі селяни користувалися правом сталого спадкового отримання землі. З розпадом сипахійської системи змінився і обсяг їх прав на землю. Сільське населення втратило можливість довгострокового утримання землі, зберігши за собою лише право користування нею. Земельний кадастр в Туреччині виник за часів Оттоманської імперії ще у XV ст. Але перша організація з ведення земельного кадастру була створена лише після переходу Туреччини до приватної власності на землю 21 травня 1847 року. У 1830-1840 роках було здійснено ряд перетворень, серед яких остаточна ліквідація сипахійської системи. Земельні реформи проводилися і в наступні роки, століття, в часи Мустафи Кемаля на початку ХХ ст., тривають вони і зараз. Земельна проблема була центральною в усі часи, в усіх народів, в усіх державах, незалежно від їх форми чи статусу, в програмах усіх партій. Вирішення її тривало десятиліття, століття. Вона мала початок, але не має кінця.