«Три онтологічні виміри тіла» ж.-п. Сартра в контексті соматичної проблематики сучасного гуманітарного дискурсу

Abstract

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю всебічного аналізу всіх проявів персонального соматичного буття, його структурних змін і варіативності, визначення ролі тілесності в системі новітніх соціальних тенденцій. Постановка проблеми. «Буття-для-другого» Сартра дозволяє зрозуміти не лише феномен свободи в його інтерпретації, але й закладає підвалини аналізу феномену Другого, центральне для постмодерної традиції, зокрема на прикладі проблеми ідентичності та теорії Іншого. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Суттєво вплинули на сучасне розуміння тілесності як культурної універсалії Е. Гуссерль, Ж. Лакан, М. Мерло-Понті, Ж.-П. Сартр, З. Фрейд, представники сюрреалізму (Ж. Батай, А. Арто), французького постструктуралізму (Р. Барт, Ж. Дельоз, Ф. Гватарі, Ж. Бодрійяр, М. Фуко), а також М. Бахтін, Ю. Лотман і А. Лосєв. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Важливим є визначення особливості екзистенціального розуміння людини, особливо її тілесних характеристик. Аналіз роботи «Буття і Ніщо» дає змогу вивчити теорію «буття для Другого», її складові, з’ясувати три онтологічні прояви тіла і відносини з Другим як базові в філософії Сартра. Постановка завдання. Розкрити основні положення соматичної проблематики «теорії Другого» Ж.-П. Сартра, викладені в роботі «Буття і Ніщо» та дослідити подальшу трансформацію поняття Другий в його тілесних аспектах в контексті проблеми ідентичності. Виклад основного матеріалу. Категорія Другого особлива, адже за її допомогою Сартр пояснює буття людини. Відчужуючи здатності й можливості людини, другий робить можливим саморефлексію – людина (я) знаходить екзистенціальні стани (сорому, гордості, страху, нудоти) і пробує їх об’єктивувати знову. Об’єктивація, привласнення людиною її власних можливостей і здатностей емпірично здійснюється відношенням тіл. Тіло другого, дозволяючи людині відкрити її тіло, ніби організовує світ як певний порядок. Відтак, у Сартра тіло – і як моє, і як тіло другого – величина сенсоутворююча.