Формування інвестиційної привабливості національної економіки.

Abstract

Дисертація присвячена розв’язанню важливого наукового завдання щодо вдосконалення регуляторних засад формування інвестиційної привабливості національної економіки як інституційної передумови зростання обсягів залучених інвестицій в економіку України. У роботі уточнено зміст таких понять, як «інвестиції», «інвестиційна діяльність» та «інвестиційна привабливість». Конкретизовано значення інвестиційної привабливості об’єктів інвестування у процесі модернізації національної економіки. Розкрито теоретичні основи формування інвестиційної привабливості національної економіки та обґрунтовано практичні можливості її забезпечення. У процесі вивчення теоретичних основ формування інвестиційної привабливості національної економіки виявлено множинність підходів до визначення змісту цього поняття, критичний аналіз яких дозволив поглибити його розуміння як інтегральної характеристики в частині рівня розвитку інвестиційного клімату; інвестиційної інфраструктури, що впливає на формування дохідності інвестицій, інвестиційних ризиків; суб’єктивної оцінки інвестором країни, регіону, підприємства при прийнятті рішення про інвестування своїх коштів. Інвестиційну привабливість пропонуємо визначити як поняття оцінного характеру, що відображає доцільність, можливість та перспективи вкладення коштів інвестором на принципах максимальної вигоди з урахуванням факторів, що впливають на дохідність інвестицій. Визначено, що вплив держави на формування інвестиційної привабливості охоплює широке коло відносин, які виникають між національними, закордонними інвесторами, державою, підприємствами, населенням України та який необхідно розглядати як сукупність знань та наукових поглядів щодо цілеспрямованого впливу органів державної влади на інвестування; процес стимулювання інвестиційної привабливості формування конкурентних переваг національної економіки; динамічне цілісне середовище (систему), що забезпечується органами державної законодавчої, виконавчої та судової влади, які відповідно до законодавства наділені повноваженнями стимулювання інвестиційної привабливості в розрізі норм, методів та правил організації відносин між державою та суб’єктами інвестування з метою забезпечення соціально-економічного розвитку національної економіки. Доведено, що елементом стимулювання процесу формування інвестиційної привабливості національної економіки повинні стати принципи цілісності, комплексності, системності, об’єктивності, реальності, ієрархічності цілей, відкритості й доступності інформації у сфері інвестування, гласності, самостійності, відсутності стороннього примусу, мінімізації трансакційних витрат, забезпечення рівних умов доступу вітчизняних та закордонних інвесторів до інвестиційних ресурсів, інформації, інвестиційних програм, конкурсів проєктів тощо. Дотримання зазначених принципів стане передумовою підвищення рівня інвестиційної привабливості, що в кінцевому підсумку приведе до залучення значних обсягів інвестицій (як внутрішніх, так і зовнішніх) в економіку країни, достатніх для проведення її модернізації на засадах сталості та інноваційності. На основі осмислення наявних методичних підходів до оцінювання інвестиційної привабливості національної економіки виокремлено чотири етапи оцінювання інвестиційної привабливості: перший підготовчий етап – формування цілей, аналітичних завдань, методичної бази, інформаційного масиву; другий етап – виокремлення методичних проблем оцінювання інвестиційної привабливості; розроблення методики оцінювання; формування комплексу оцінювальних індикаторів у розрізі макроекономічних, ресурсних, інноваційних, соціальних факторів; здійснення оцінювання факторів позитивного та негативного впливу на інвестиційну привабливість; інтерпретування отриманих показників; третій етап – дослідження факторів інвестиційної привабливості; четвертий етап – використання результатів оцінювання для обґрунтування пропозицій, конкретизація стратегічних пріоритетів підвищення інвестиційної привабливості на основі виокремлення інструментів та важелів макроекономічного впливу. Обґрунтовано, що інвестиційна привабливість національної економіки знижується в разі збільшення ризиків (можливості втрат від політичної нестабільності, наявності в країні воєнних дій, високих темпів інфляції, перманентної зміни грошово-валютних та фінансово-кредитних відносин, збільшення соціального розшарування в суспільстві тощо). За результатами економетричного моделювання впливу на інвестиційну привабливість макроекономічного, ресурсного, інноваційного, соціального факторів зроблено висновок, що обсяг іноземних інвестицій найбільш еластичний до змін таких індикаторів: валовий регіональний продукт; обсяг реалізованої продукції; обсяг роздрібного товарообороту (за економічним фактором); вартість земельних ресурсів; вартість інвестиційної нерухомості (за ресурсним фактором); кількість підприємств, що займаються інноваціями (за інноваційним фактором); чисельність економічно активного населення; доходи населення (за соціальним фактором). У результаті порівняння інвестиційної привабливості України в розрізі індексу інвестиційної привабливості Європейської Бізнес Асоціації (Index of European Business Association), індексу умов ведення бізнесу (Doing Business topics), індексу економічної свободи (Index of Economic Freedom) та глобального індексу конкурентоспроможності економічного форуму (Global Competitiveness Index of World Economic Forum) конкретизується, що покращуються лише умови ведення бізнесу та економічні свободи за період, що досліджується, зростання індексу інвестиційної привабливості за ЄБА та рейтингу глобальної конкурентоспроможності не відбувається. Запропоновано для оцінки рівня інвестиційної привабливості на основі розрахованого значення інтегрального індексу використовувати шкалу оцінювання такого виду: [0-0,13 балів] – низький рівень інвестиційної привабливості; [0,1301-0,50 балів] – середній рівень; [0,51-1,00 балів] – високий, що дало можливість на основі узагальнення оцінки інвестиційної привабливості України за власною методикою та за оцінками міжнародних асоціацій обґрунтувати, що за період 2009-2019 років інвестиційна привабливість України є низькою. У процесі систематизації впливу на інвестиційну привабливість численних факторів конкретизовано, що найбільш суттєвий вплив справляють інструменти бюджетної, грошово-кредитної, податкової, фінансової, соціальної політики та державно-приватне партнерство. Доведено, що з метою підвищення інвестиційної привабливості для впливу на макроекономічні, ресурсні та інноваційні, соціальні фактори доцільно використовувати адміністративно-економічні інструменти регулювання, модернізувати бюджетну, грошово-кредитну, фінансово-податкову політику. Інструменти податкової політики, зокрема податкові ставки, стимули, впливають на макроекономічні, ресурсні, інноваційні та соціальні фактори формування інвестиційно-привабливого клімату. Інтенсивний вплив інструментів соціальної політики простежується на соціальні фактори, макроекономічні процеси, стимулюючи платоспроможний попит населення і, тим самим, збільшуючи місткість внутрішнього ринку. Такі інструменти адміністративно-економічного регулювання, як санкції, обмеження, реєстрація, ліцензування, накази, розпорядження, укази, а також грошово-кредитне регулювання особливо інтенсивно використовується для стимулювання інвестиційної привабливості. Інтегральною метою стимулювання процесу формування інвестиційної привабливості національної економіки є диверсифікація джерел надходження інвестицій у національну економіку, розміщення серед вітчизняних реципієнтів капіталу тих ресурсів, які пройшли процес детінізації, що значно підвищить конкурентоспроможність економіки України та частково нівелює рівень соціальної диференціації населення країни. Для реалізації цілей державної інвестиційної політики, необхідно стимулювати кількісний і якісний приток інвестиційних ресурсів, посилити інноваційний вектор їх розміщення, особливо для оновлення основного капіталу підприємств. Нарощування інвестицій у національну економіку, диверсифікація джерел їх надходження, розширення попиту на інвестиційні ресурси є суттєвим чинником досягнення цілей та завдань державної інвестиційної політики (підвищення темпів зростання економіки, забезпечення інвестиційними ресурсами пріоритетних видів економічної діяльності; відновлення та нарощування обсягів виробництва, основного капіталу діючого бізнесу, зміцнення позицій українських виробників на глобальних ринках; сприяння структурних зрушень в економіці; виведення з тіні капіталів; формування сприятливого бізнес-середовища тощо). Визначено, що формування інвестиційної привабливості національної економіки має здійснюватися паралельно з: політикою уряду щодо підтримки вітчизняного товаровиробника, заміщенням імпортних товарів українськими аналогами; підвищенням ефективності урядових дій у сфері стимулювання конкуренції; захистом усіх форм власності, нарощуванням експортного потенціалу національної економіки; розвитком підприємств, які виробляють продукцію з високим вмістом доданої вартості; стимулюванням змін у структурі економіки через підтримку бізнес-структур, що виробляють продукцію з високими технологічними характеристиками на рівні найкращих світових аналогів; створенням умов для детінізації та декриміналізації економічних процесів на всіх рівнях. Доведено, що державний вплив на формування інвестиційної привабливості передбачає використання прямих та непрямих (економічних, заохочувальних, стимулюючих) методів стимулювання. Прямий державний вплив на інвестиційну привабливість реалізується на основі використання важелів адміністративного, нормативно-правового та економічного характеру, передбачає створення правових умов, найбільш сприятливих для інвестування, захист конкурентного середовища, гарантування прав власності, реалізацію державних цільових програм тощо. Інструментами прямого державного впливу є розробка та прийняття нормативно-правових актів у сфері інвестування, ліцензування, здійснення пруденційного нагляду за процесом інвестування. В основу непрямих методів державного впливу на формування інвестиційної привабливості покладені інструменти грошово-кредитної, фіскальної, бюджетної, інвестиційної, інноваційної та амортизаційної політики, організаційні, податкові, фінансові інструменти, результатами дії яких є вплив держави на інвестиційну привабливість з метою забезпечення макроекономічних пропорцій розширеного відтворення. Використання організаційних, податкових, фінансових інструментів сприяє спрямуванню інвестицій у пріоритетні та стратегічні сфери й об’єкти економіки України. Запропоновано для підвищення інвестиційної привабливості на рівні підприємства скоординувати діяльність із посилення: захисту майнових прав, зниження штучних обмежень щодо господарської діяльності; інтеграції вітчизняних підприємств у виробничі, переробні, торговельні міжнародні цикли з використанням національних конкурентних переваг (рівень виробничих витрат, наявність кваліфікованих кадрів); інформованості про діяльність підприємств серед широкого кола потенційних інвесторів (розповсюдження рекламних матеріалів, участь в інвестиційних конференціях, галузевих виставках, тематичних семінарах, використання власного сайту, включення інформації про підприємство в національні довідники, каталоги); підготовки на якісному рівні інвестиційних документів (інвестиційних меморандумів і бізнес-планів, що відбивають повну інформацію про стратегію і динаміку бізнесу, стан галузі тощо) та кваліфікованих фахівців зі зв’язків з інвесторами (або використання послуг фахівців спеціалізованих консалтингових компаній із питань пошуку закордонних інвесторів на договірній оплатній основі). Доведено, що підвищення інвестиційної привабливості на рівні національної економіки насамперед необхідно стабілізувати макроекономічну та політичну ситуацію в країні, сприяти ослабленню податкового тягаря та підвищенню конкурентоспроможності національної економіки, що сприятиме забезпеченню інтеграції вітчизняних виробників у глобальні економічні процеси, а також переливу капіталу, сучасних ноу-хау, необхідних для модернізації національної економіки. Обґрунтовано, що для формування інвестиційної привабливості національної економіки необхідно посилити позиції фінансово-банківського сектору. Стабільність фінансово-банківського сектору сприятиме відновленню довіри до нього вкладників, що інтенсифікує проведення банківських операцій, що, зрештою, створить передумови для перетворення заощаджень в інвестиції. Одним із напрямів підвищення інвестиційної привабливості національної економіки є вдосконалення адміністративного середовища, що може стати вирішальною умовою вибору країни потенційним інвестором. Для вдосконалення адміністративного середовища пропонуються такі заходи: моніторинг кількісних та якісних показників залучення інвесторів; підвищення якості інформаційного забезпечення інвесторів та кадрового супроводу програми підвищення інвестиційної привабливості; формування сприятливого адміністративного середовища. Визначено, що покращення адміністративного середовища для інвесторів сприятиме підвищенню активності суб’єктів інвестиційної діяльності, залученню додаткових інвестиційних ресурсів. Для цього пропонується відкриття фронт-офісів із роботи з інвесторами на регіональному рівні, основним завданням яких є: формування переліку об’єктів власності для залучення інвестицій; активізації механізму державно-приватного партнерства при реалізації проєктів; оновлення бази даних інвестиційних проєктів, проведення роботи зі створення проєктних команд із підтримки та реалізації конкретних інвестиційних проєктів; поширення інформації з популяризації вже реалізованих проєктів; організації інвестиційних форумів, конференцій і семінарів; забезпечення дистанційних форм взаємодії інвесторів із різноманітними фондами, банками, інвестиційними агентствами, спеціалізованими фінансовими організаціями з питань інвестування тощо. Ефективність роботи фронт-офісів може бути оцінена за кількістю, якістю реалізованих проєктів, обсягом залучених інвестицій, чисельністю створених робочих місць та підвищенням інвестиційної привабливості загалом. Визначені стратегічні орієнтири формування інвестиційної привабливості на основі виокремлення інструментів та важелів макроекономічного впливу. Обґрунтовано необхідність стратегічної спрямованості державного впливу на формування інвестиційної привабливості України з метою узгодженості й синхронізації дій усіх рівнів влади при стимулюванні процесу формування інвестиційної привабливості на основі заходів стратегічного і тактичного характеру.