Види обмежень права власності на землю в Україні

Abstract

У статті аналізуються види обмежень права власності на землю. Конституційно встановлена непорушність права власності, по відношенню до земельних ділянок не є абсолютною. Така неоднозначність вимагає чіткого встановлення законодавцем обмежуючих норм в інтересах усіх та кожного для уникнення непорозумінь між учасниками земельних відносин. Метою статті є проведення загальнотеоретичного аналізу правової природи та видів обмежень права власності на землю для виявлення їх особливостей, систематизації та формування повного уявлення про дану правову категорію. Емпіричну основу дослідження склали положення Конституції України, Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України та окремих некодифікованих нормативних актів. В дослідженні наголошується на значенні принципів Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод для розвитку відносин власності в економічній сфері. Автори зазначають, що аналіз наукових джерел дозволяє виокремити широкий обсяг підстав для класифікації обмежень права власності на землю. Зокрема, до них належать: спосіб встановлення, об’єкти чи суб’єкти обмежень, «тріада» правомочностей права власності на землю, термін дії, правова форма обмежень, їх наслідки. Поряд з цим встановлено, що виробити групування обмежень права власності на землю, яке б їх повністю охоплювало, та з іншого боку якісно відображало особливості правової природи в межах однієї класифікації достатньо складно. Авторами пропонується дослідження класифікації обмежень права власності на землю з точки зору їх практичного значення. В цьому контексті окрему увагу приділено співвідношенню категорій «обмеження прав на землю» та «обтяження прав на земельну ділянку». На основі систематизації поглядів вітчизняних науковців, норм чинного законодавства України та особистих міркувань було виокремлено загальні характеристики вищевказаних понять і наведено аргументи для їх розмежування. У статті здійснено аналіз земельного сервітуту, який нормами вітчизняного законодавства віднесено одночасно і до обмежень, і до обтяжень. Автори вбачають причину цього в багатогранній правовій природі сервітуту. Проблемою є вимога законодавця про подвійну реєстрацію земельного сервітуту. Автори наголошують на недоречності подвійної реєстрації та пропонують критерії розмежування способів реєстрації земельного сервітуту.