Особливості аграрної політики ЄС: можливості для України

Abstract

Полягає в необхідності постійного моніторингу існуючих практик підвищення ефективності функціонування аграрного сектору та виокремлення важливих орієнтирів подальшого розвитку даної сфери. Використання сучасного досвіду країн ЄС для підвищення ефективності функціонування національного аграрного сектору. Практичні та теоретичні питання розвитку аграрного сектору та використання існуючого практичного досвіду в даній сфері розглядали О. Бородіна, О. Бублієнко, В. Грановська, Н. Карасьова, І. Клименко, Р. Косодій, М. Скорик та інші. Активний розвиток економічних процесів в аграрній галузі вимагає актуальних досліджень наявного практичного досвіду розвинутих країн. Аналіз практичного досвіду забезпечення ефективного функціонування аграрного сектору країн ЄС. Визнано, що ефективним напрямом переходу до сталого розвитку сільських територій виступає органічне виробництво (нормативні засади відображені у Спільній аграрній політиці ЄС). Інституційні норми Спільної аграрної політики (Common agricultural policy, САП ЄС) виступають гарантом позитивних перетворень та “заступником” інтересів виробників в умовах ринкової конкуренції. У практичній діяльності відповідальність за здійснення спільної політики несуть Рада і Комісія ЄС. Європейська політика розвитку аграрного сектору фінансується за рахунок Європейського Аграрного Фонду Розвитку Сільських Районі. Країни ЄС для розвитку аграрної сфери використовують різноманітні механізми (субсидування, дотації, гарантування кредитів державою тощо). Найкращих результатів у напрямі сталого розвитку аграрного сектору домоглись країни, які здійснили радикальні кроки швидко, рішуче, комплексно. Досвід країн ЄС засвідчує, що виправданими є також обмеження державного втручання в даний сектор, або здійснення його за допомогою механізмів ринкового типу.