Рішення міжнародних судів як джерела міжнародного права

Abstract

Статтю присвячено дослідженню рішень міжнародних судових органів як особливих джерел міжнародного права. Активний розвиток правового регулювання міждержавних відносин призводить до підвищення значення міжнародних судових органів та їхніх рішень у міжнародному праві. Саме тому міжнародні судові установи відіграють важливу роль у створенні правової практики та утвердженні норм матеріального права. Автори звертають увагу, що вирішення питання про прецедентний характер рішень міжнародних судів у юридичній науці є неоднозначним. Як наслідок, питання про розширення сфери дії судового прецеденту як джерела міжнародного права й можливості його трансформації в умовах розвитку міжнародних відносин актуалізує дослідження цієї теми. Встановлено, що судові рішення завдяки сформованій практиці дійсно можна вважати одним із джерел європейського права, крім того, їх слід розглядати як окремий, самостійний різновид. Підставою для цього може слугувати механізм формування правових норм у судових рішеннях. Разом із тим судові рішення в міжнародному праві не мають характеру прецеденту в класичному розумінні і являють собою лише акти застосування міжнародних норм по конкретній справі. Водночас ці акти мають значний вплив на розвиток системи міжнародного права (формують юридичну доктрину, фіксують правові звичаї тощо) і можуть бути визнані судовими прецедентами особливого характеру. Автори доходять висновку, що міжнародні суди є інституціями, створеними державами й наділеними ними певною компетенцією. Тому рішення міжнародних судів є рішенням міжнародного органу, а не окремих індивідів – фахівців у сфері права. Сучасні реалії свідчать про важливу роль судового рішення як джерела міжнародного права, що має особливу юридичну природу. Інтенсивний розвиток міжнародного права призводить до зростання юридичної ролі рішень міжнародних судових органів у регулюванні міжнародних відносин. Прецедентні норми в міжнародному праві здійснюють еволюційний вплив на норми та виступають похідними щодо міжнародно-правових норм. Їхня дія безпосередньо пов’язана з дією «основної» норми, яка послужила вихідним матеріалом для їх створення.