Ласкаво просимо до Електронного архіву Національного університету «Чернігівська політехніка»
Архів містить електронні версії наукових публікацій та навчально-методичних розробок наукових співробітників, викладачів та аспірантів університету. Проєкт реалізовано на базі програмного забезпечення DSpace© та підтримується Науковою бібліотекою НУ «Чернігівська політехніка».
Нові надходження
Формування конкурентних переваг банківських установ на ринку споживчого кредитування в умовах цифрової економіки
(Чернігів, 2026) Пентелейчук М. Г.
У дисертації поглиблено теоретико-методичні засади й розроблено прикладні положення формування конкурентних переваг банківських установ на ринку споживчого кредитування в умовах цифрової економіки.
У першому розділі роботи проведено дослідження сутності ринку споживчого кредитування, обґрунтовано роль банківських установ у його розвитку, конкретизовано зміст, види та особливості формування конкурентних переваг банківських установ на ринку споживчого кредитування, проаналізовано та розкрито роль цифровізації у їхньому створенні в сучасних умовах.
Зокрема досліджено сутність категорії «конкурентна перевага банківської установи», яку визначено на основі результатів аналізу змісту дефініції «конкурентоспроможність банківської установи», наукових підходів до її розуміння. Запропоновано розглядати конкурентну перевагу банківської установи як наявність певних ресурсів, технологій, інновацій, системи управління, які в сукупності формують стабільну основу для розвитку такої установи, дозволяють отримувати вище середніх у сфері їхнього функціонування доходи та забезпечують ефективне її функціонування в умовах дисипативності економічного середовища і постійних трансформаційних процесів на ринку фінансових послуг;
Також визначено наукові підходи до розгляду змісту дефініції «ринок споживчого кредитування», серед яких виокремлено такі: системний, просторовий, сегментний, інституціональний, інституційний, ресурсний. Це дозволило обґрунтувати доцільність використання системного підходу до дослідження окресленого ринку та описати його модель функціонування, конкретизувати основні сегменти (ринки іпотечного кредитування, автокредитування, Pos-кредитування, нецільових споживчих кредитів (ринок карткового кредитування і ринок готівкового кредитування)).
У роботі поглиблено концептуальні положення щодо систематизації конкурентних переваг банківських установ на ринку споживчого кредитування, які були класифіковані за такими ознаками: за економічним змістом, за рівнем охоплення, за характером, за тривалістю формування, за можливістю адаптації, за тривалістю, за етапом взаємодії з банківською установою, за роллю у розвитку кредитної діяльності банку, за впливом на рівень фінансового ризику, за рівнем інноваційності та за складністю формування. Аналіз зазначених видів конкурентних переваг дозволив обґрунтувати основні їхні типи, серед яких виокремлено наступні: кадрові, маркетингові, фінансові, організаційні, технологічні, репутаційні та цінові.
У другому розділі дисертації проаналізовано сучасний стан розвитку банківського споживчого кредитування в Україні та досліджено основні тренди розвитку ринку споживчого кредитування в умовах макрофінансової нестабільності. Також визначено актуальні тенденції формування конкурентних переваг банківських установ на ринку споживчого кредитування з урахуванням викликів цифрової економіки.
Проведено аналіз впливу макроекономічних показників на розвиток банківського споживчого кредитування в Україні, що реалізовано через використання кореляційно-регресійного аналізу та побудову кубічних однофакторних регресійних моделей впливу таких параметрів: офіційного курсу гривні до долара США, рівня інфляції, рівня середньої заробітної плати, процентних ставок за кредитами, облікової ставки НБУ та індексу фінансового стресу. Також побудовано багатофакторну регресійну модель залежності обсягу банківського споживчого кредитування від окреслених показників. Результати моделювання засвідчили, що найбільший вплив на розвиток такого кредитування серед усіх макроекономічних показників здійснюють курс гривні щодо долара США та вартість кредитних ресурсів.
На основі PEST- та SWOT-аналізу визначено загрози для функціонування ринку банківського споживчого кредитування в Україні. Встановлено, що нестабільність, яка притаманна функціонуванню фінансової системи, національної економіки, найбільш негативно впливає на розвиток банківської системи загалом, у тому числі і сфери споживчого кредитування.
Також обґрунтовано напрями формування конкурентних переваг банківськими установами на ринку споживчого кредитування в умовах становлення цифрової економіки, використання яких дає змогу забезпечити розвиток споживчого кредитування в Україні, сформувати стабільну основу для надання таких кредитів комерційними банками у довгостроковій перспективі, підвищити рівень їхньої конкурентоспроможності через підтримку інноваційного розвитку та впровадження дієвих і ефективних інформаційних технологій у власну діяльність.
У третьому розділі визначено вектори удосконалення механізму формування конкурентних переваг банківських установ на ринку споживчого кредитування в умовах цифровізації, поглиблено прикладні напрями формування таких конкурентних переваг, використано метод сценарного моделювання для розробки стратегічних положень їх створення з урахуванням можливостей банківської установи та потенціалу використання цифрових технологій.
Відповідно поглиблено наукові підходи до опису механізму формування конкурентних переваг банківських установ на ринку споживчого кредитування в умовах цифровізації, що реалізовано через детальний опис моделі механізму конкурентоспроможності банківської установи, визначення особливостей впливу цифрових технологій на окремі складові системи банківського менеджменту, операційні процеси банку, виокремлення специфічних рис надання послуг споживчого кредитування та принципів окресленого механізму.
In the dissertation, the theoretical and methodological foundations are explored in depth, and practical guidelines are developed for building competitive advantages for banking institutions in the consumer credit market within the digital economy.
Chapter 1 of this study explores the nature of the consumer credit market, justifies the role of banking institutions in its development, specifies the content, types and characteristics of how banking institutions build competitive advantages in the consumer credit market, and analyses and examines the role of digitalisation in creating these advantages in the current environment.
In particular, the study examines the essence of the category “competitive advantage of a banking institution”, which has been defined based on the results of the analysis of the definition of “competitiveness of a banking institution” and academic approaches to its understanding. It is proposed that the competitive advantage of a banking institution be viewed as the presence of certain resources, technologies, innovations, management systems, which together form a stable foundation for the institution’s development, enable it to generate above-average returns within its sector, and ensure its effective operation in the face of an unstable economic environment and constant transformational processes in the financial services market;
The study also identifies academic approaches to analysing the definition of the “consumer credit market”, including the following: systemic, spatial, segmental, institutional, and resource-based. This made it possible to justify the use of a systematic approach to researching the defined market and to describe its operational model, as well as to identify the main segments (the mortgage lending market, the car loan market, the POS lending market, and the non-specific consumer credit market (comprising the card lending market and the cash loan market)).
This paper provides an in-depth analysis of the conceptual framework for classifying the competitive advantages of banking institutions in the consumer credit market, which have been categorised according to the following criteria: by economic content, by coverage, by nature, by the duration of formation, by adaptability, by duration, by the stage of interaction with the banking institution, by the role in the development of the bank’s lending activities, by the impact on the level of financial risk, by innovation level, and by the complexity of formation. The analysis of these types of competitive advantages has made it possible to identify their main categories, which include the following: human resources, marketing, financial, organisational, technological, reputational and pricing.
Section 2 of the dissertation analyses the current state of development of consumer banking in Ukraine and examines the main trends in the consumer credit market against a backdrop of macro-financial instability. The study also identifies current trends in the development of competitive advantages for banking institutions in the consumer lending market, taking into account the challenges of the digital economy.
The influence of macroeconomic indicators on the development of consumer banking in Ukraine has been analysed, utilising correlation and regression analysis and constructing cubic single-factor regression models to assess the impact of the following parameters: the official hryvnia-to-US dollar exchange rate, the inflation rate, the average wage level, interest rates on loans, the NBU discount rate and the financial stress index. In addition, a multivariate regression model was constructed to examine the relationship between the volume of consumer banking loans and the specified indicators. The results of the modelling showed that, of all macroeconomic indicators, the exchange rate of the hryvnia against the US dollar and the cost of credit resources have the greatest impact on the development of this type of lending.
Based on PEST and SWOT analyses, threats to the functioning of the consumer banking market in Ukraine have been identified. It has been established that the instability inherent in the functioning of the financial system and the national economy has the most negative impact on the development of the banking system as a whole, including the consumer-lending sector.
It also substantiates the approaches to building competitive advantages by banking institutions in the consumer lending market amidst the emergence of the digital economy; the implementation of these approaches enables the development of consumer lending in Ukraine, establishes a stable foundation for commercial banks to provide such loans in the long term, and enhance their competitiveness by supporting innovative development and the implementation of effective and efficient information technologies in their operations.
Section 3 identifies areas for improving the mechanism for building competitive advantages for banking institutions in the consumer lending market in the digitalisation era; it explores in depth the practical approaches to building these competitive advantages; and employs scenario modelling to develop strategic guidelines for their creation, taking into account the capabilities of the banking institution and the potential for utilising digital technologies.
Accordingly, the research approaches to describing the mechanism by which banking institutions develop competitive advantages in the consumer credit market in the context of digitalisation have been further refined. This has been achieved through a detailed description of the model of a banking institution’s competitiveness mechanism, an analysis of the specific ways in which digital technologies influence individual components of the banking management system and the bank’s operational processes, and the identification of the specific features of consumer lending services and the principles of the outlined mechanism.
Systematic and substantiated are also the practical principles for building competitive advantages for banking institutions in the consumer credit market, achieved through an analysis of the main trends in the global development of this market and an examination of the fundamental challenges facing the contemporary development of commercial banks. This has made it possible to substantiate a model for the development of competitive advantages for banking institutions in the specified market, and to identify its components and the specific features of its structure within the context of the digital economy.
In addition, the algorithm for forming banks’ competitive advantages in the consumer lending market within the digital economy has been developed; this outlines the main stages involved in identifying such advantages, namely: diagnostic, strategic, tactical, operational, analytical, system implementation, monitoring and control, which made it possible to clearly substantiate the creation of competitive advantages for banks in the field of consumer lending and to define the role of digital technologies in the implementation of each of the outlined stages. Taking into account the results obtained, scientific approaches have also been identified for justifying various types of strategies for building banks’ competitive advantages in the consumer lending market within the digital economy; unlike other approaches, these have been identified using the scenario modelling methodology, clarifying its essence and principles of application. This made it possible to identify the following types of strategies: technological, adaptive, digital development and transformational, which in turn enabled us to describe the key features of each and specify the appropriateness of their use by banking institutions.
Управління продуктивністю команд IT- компаній в умовах повної розподіленості
(Чернігів, 2026) Хоменко О. Б.
Дисертаційна робота присвячена поглибленню теоретико-методичних засад та розробленню практичних рекомендацій щодо вдосконалення управління продуктивністю команд IT-компаній в умовах повної розподіленості.
В умовах стрімкої цифрової трансформації, глобальної конкуренції на ІТ- ринку, поширення віддалених форматів зайнятості, а також викликів воєнного часу і повоєнного відновлення України питання підвищення продуктивності ІТ-команд набувають особливої актуальності. Сучасний ринок ІТ характеризується високою динамікою змін, посиленням конкуренції за людський капітал, зростанням ролі цифрових інструментів координації праці, активним поширенням моделей аутсорсингу та розвитком експортно орієнтованих форм організації бізнесу. Команди ІТ-компаній дедалі частіше функціонують у форматі повної розподіленості, коли взаємодія учасників, виконання завдань, обмін знаннями, контроль результатів і підтримання командної узгодженості здійснюються переважно в цифровому середовищі.
За даних обставин продуктивність команди вже не може розглядатися лише як кількість виконаних завдань або швидкість постачання результату. Вона формується під впливом ширшого кола факторів, серед яких особливого значення набувають якість виконання роботи, стабільність робочих процесів, ефективність асинхронної взаємодії, стан людського капіталу, рівень когнітивного навантаження, залученість працівників, узгодженість управлінських практик, а також здатність компанії адаптуватися до використання сучасних цифрових рішень і ШІ-помічників. Це актуалізує необхідність розроблення комплексного науково- методичного підходу до оцінки, аналізу та управління продуктивністю команд ІТ- компаній, який враховує специфіку повної розподіленості та сучасні трансформації цифрової економіки.
Метою дослідження є поглиблення теоретичних положень, обґрунтування методичних засад та розробка науково-практичних рекомендацій щодо оцінки і підвищення продуктивності команд ІТ-компаній в умовах повної розподіленості.
Об’єктом дослідження є процес управління продуктивністю персоналу в ІТ- компаніях, що функціонують на засадах повної розподіленості.
Предметом дослідження є сукупність теоретико-методичних положень і практичних підходів оптимізації процесів управління продуктивністю команд ІТ- компаній в умовах повної розподіленості.
Теоретичною основою дослідження стали фундаментальні положення менеджменту, управління ІТ-проєктами, цифрової економіки, організації праці в умовах віддаленої зайнятості, а також наукові праці вітчизняних і закордонних учених, матеріали науково-практичних конференцій, аналітичні звіти, публікації, статистичні й емпіричні дані щодо функціонування ІТ-галузі інформаційні ресурси мережі Інтернет, фінансова звітність ІТ-компаній, а також результати авторських розрахунків і анкетування.
У дисертації узагальнено та систематизовано теоретичні підходи до розуміння сутності продуктивності команд ІТ-компаній. Доведено, що традиційні підходи до оцінювання продуктивності, засновані переважно на індивідуальних показниках праці або на лінійних метриках результативності, не забезпечують достатньої повноти в умовах повної розподіленості. Обґрунтовано, що продуктивність ІТ-команди доцільно трактувати як інтегральну характеристику, яка відображає рівень результативності командної діяльності через поєднання швидкості створення цінності, якості виконання роботи, стану людського капіталу та бізнесової результативності.
У першому розділі дисертації розкрито теоретичні засади управління продуктивністю команд ІТ-компаній в умовах повної розподіленості. Систематизовано наукові підходи до трактування категорій «продуктивність»,
«командна продуктивність», «розподілена команда», «повна розподіленість»,
«цифрова взаємодія», «управління продуктивністю» та «цінність у ІТ-проєктах». Визначено, що на продуктивність розподілених ІТ-команд впливають як внутрішні управлінські фактори, так і зовнішні умови функціонування ІТ-бізнесу, зокрема розвиток ІТ-експорту, поширення аутсорсингових моделей, особливості правового режиму «Дія City», конкуренція на глобальному ринку ІТ-послуг, воєнні ризики та потреби післявоєнного відновлення. Обґрунтовано значення підходів Agile, Scrum, Kanban і Lean як організаційної основи забезпечення командної узгодженості, гнучкості процесів і безперервного вдосконалення.
У другому розділі розроблено методичний підхід до оцінювання продуктивності команд ІТ-компаній в умовах повної розподіленості. Запропоновано інтегральну модель оцінювання продуктивності на основі Cognitive Value Framework, що поєднує чотири ключові складові: швидкість командної роботи, якість створюваного результату, індекс досвіду та здоров’я розробника, а також бізнесову складову командної діяльності. У межах цього підходу визначено систему часткових показників, процедури їх нормування, інтегрування та інтерпретації, що забезпечує можливість комплексної діагностики стану команди. Розроблена інтегральна модель дає змогу здійснювати порівняльний аналіз команд, виявляти дисбаланси між окремими складовими продуктивності, оцінювати сильні й слабкі сторони командної організації праці та формувати обґрунтовані управлінські рішення.
Окрему увагу в роботі приділено складовій, що характеризує досвід, когнітивний стан і добробут учасників команди. Запропоновано авторський підхід до її вимірювання на основі системи опитувальних індикаторів, які відображають наявність безперервного часу для зосередженої роботи, рівень когнітивного перевантаження, якість комунікацій і координації, можливість підтримувати баланс між роботою та відновленням, рівень емоційного виснаження та суб’єктивне сприйняття осмисленості праці. Це дозволило включити до моделі оцінювання ті фактори, які є критично важливими для повністю розподілених ІТ-команд, але часто залишаються поза межами традиційних систем вимірювання продуктивності. У третьому розділі розроблено практичні засади управління продуктивністю команд ІТ-компаній в умовах повної розподіленості. Запропоновано послідовність управлінських дій щодо моніторингу, оцінювання, аналізу та підвищення продуктивності команди на основі інтегрального показника та його складових. Здійснено групування команд за рівнем продуктивності з виокремленням груп лідерів, стабільних команд і команд ризику, що створює підґрунтя для диференційованого управлінського впливу. Для кожної групи визначено пріоритетні напрями управління, пов’язані з оптимізацією процесів, удосконаленням практик комунікації, зниженням непродуктивного навантаження, посиленням ролі HR-інструментів підтримки людського капіталу та підвищенням
узгодженості командної роботи.
Важливим результатом дослідження є розвиток підходу до сценарного аналізу впливу ШІ-помічників на продуктивність команд ІТ-компаній. Обґрунтовано, що інтеграція інструментів штучного інтелекту в робочі процеси команди може формувати як позитивні ефекти у вигляді прискорення окремих етапів роботи, зменшення рутинного навантаження та підвищення доступності знань, так і потенційні ризики, пов’язані з погіршенням якості рішень, зростанням залежності від автоматизованих підказок або посиленням когнітивного перевантаження. Доведено, що ефект від використання ШІ-помічників залежить від рівня цифрової зрілості компанії, якості управлінських практик, характеру ІТ- проєктів, особливостей командної культури та здатності інтегрувати такі інструменти в систему управління продуктивністю.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені в дисертації теоретичні положення, методичні підходи й практичні рекомендації можуть бути використані в діяльності ІТ-компаній для побудови систем моніторингу продуктивності команд, удосконалення HR-менеджменту, розвитку практик управління ІТ-проєктами, підвищення ефективності аутсорсингових моделей бізнесу, а також для формування обґрунтованих управлінських рішень в умовах цифрової економіки. Запропонований підхід може бути адаптований для компаній різного масштабу та різних спеціалізацій, що функціонують у середовищі повної розподіленості.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні комплексного підходу до управління продуктивністю команд ІТ-компаній в умовах повної розподіленості; у розробленні інтегральної моделі оцінювання продуктивності на основі Cognitive Value Framework, яка поєднує процесну, якісну, поведінкову та бізнесову складові; в удосконаленні методичного інструментарію діагностики стану команд через включення показників досвіду та здоров’я розробника; у розвитку прикладних засад використання ШІ-помічників як чинника трансформації системи управління продуктивністю команд у цифровому середовищі.
The dissertation is devoted to deepening the theoretical and methodological foundations and developing practical recommendations for managing the productivity of IT company teams in a fully distributed environment.
In the context of rapid digital transformation, global competition in the IT market, the spread of remote employment formats, as well as the challenges of wartime and the post-war recovery of Ukraine, the issue of increasing the productivity of IT teams is becoming especially relevant. The modern IT market is characterized by a high pace of change, intensified competition for human capital, the growing role of digital tools for work coordination, the active spread of outsourcing models, and the development of export-oriented forms of business organization. Under such conditions, IT company teams increasingly operate in a fully distributed format, where participant interaction, task execution, knowledge sharing, performance control, and the maintenance of team alignment are carried out mainly in a digital environment.
Under such conditions, team productivity can no longer be considered solely as the number of completed tasks or the speed of delivering results. It is shaped by a wider range of factors, among which the quality of work performed, the stability of work processes, the effectiveness of asynchronous interaction, the state of human capital, the level of cognitive workload, employee engagement, the consistency of management practices, and the company’s ability to adapt to the use of modern digital solutions and AI assistants are of particular importance. This actualizes the need to develop a comprehensive scientific and methodological approach to the assessment, analysis, and management of the productivity of IT company teams, taking into account the specifics of full distributedness and the contemporary transformations of the digital economy.
The purpose of the dissertation research is to deepen theoretical provisions, substantiate methodological foundations, and develop scientific and practical recommendations for assessing and improving the productivity of IT company teams in a fully distributed environment.
The object of the research is the process of managing staff productivity in IT companies operating on the basis of full distribution.
The subject of the research is the set of theoretical and methodological principles and practical approaches for optimizing the processes of managing the productivity of IT company teams in conditions of full distribution.
The theoretical basis of the research consists of the fundamental provisions of management, HR management, IT project management, digital economy, labor organization in the context of remote employment, as well as the scientific works of domestic and foreign scholars on labor productivity, team effectiveness, project management, and business digital transformation. The information base of the study includes scientific sources, analytical materials on the development of the IT market, statistical and analytical data on the functioning of IT companies, the results of the author’s calculations, surveys, and generalization of the practice of managing distributed teams.
The dissertation generalizes and systematizes theoretical approaches to understanding the essence of the productivity of IT company teams. It proves that traditional approaches to productivity assessment, based mainly on individual labor indicators or linear performance metrics, do not provide sufficient completeness under conditions of full distributedness. It is substantiated that the productivity of an IT team should be interpreted as an integral characteristic reflecting the level of effectiveness of team activity through the combination of the speed of value creation, work quality, the state of human capital, and business performance.
The first chapter of the dissertation reveals the theoretical foundations of managing the productivity of IT company teams in a fully distributed environment. Scientific approaches to the interpretation of the categories “productivity,” “team productivity,” “distributed team,” “full distributedness,” “digital interaction,” “productivity management,” and “value in IT projects” are systematized. It is determined that the productivity of distributed IT teams is influenced both by internal managerial factors and external conditions of IT business functioning, including the development of IT exports, the spread of outsourcing models, the specific features of the legal regime of Diia City, competition in the global IT services market, wartime risks, and the needs of post-war recovery. The importance of Agile, Scrum, Kanban, and Lean approaches as an organizational basis for ensuring team alignment, process flexibility, and continuous improvement is substantiated.
The second chapter develops a methodological approach to assessing the productivity of IT company teams in a fully distributed environment. An integral productivity assessment model based on the Cognitive Value Framework is proposed, combining four key components: team work speed, the quality of the created result, the developer experience and health index, and the business component of team activity. Within this approach, a system of partial indicators, procedures for their normalization, integration, and interpretation is defined, which ensures the possibility of comprehensive diagnosis of the team’s condition. The developed integral model makes it possible to carry out a comparative analysis of teams, identify imbalances between individual productivity components, assess the strengths and weaknesses of the team organization of work, and formulate well-grounded managerial decisions.
Particular attention in the study is paid to the component characterizing the experience, cognitive condition, and well-being of team members. An original approach to its measurement is proposed on the basis of a system of survey indicators reflecting the availability of uninterrupted time for focused work, the level of cognitive overload, the quality of communication and coordination, the ability to maintain a balance between work and recovery, the level of emotional exhaustion, and the subjective perception of the meaningfulness of work. This made it possible to include in the assessment model those factors that are critically important for fully distributed IT teams but often remain outside the scope of traditional productivity measurement systems.
The third chapter develops the practical foundations for managing the productivity of IT company teams in a fully distributed environment. A sequence of managerial actions for monitoring, assessing, analyzing, and improving team productivity on the basis of the integral indicator and its components is proposed. Teams are grouped by productivity level into leaders, stable teams, and risk teams, which creates a basis for differentiated managerial influence. For each group, priority areas of management are identified, related to process optimization, improvement of communication practices, reduction of non- productive workload, strengthening the role of HR tools for supporting human capital, and increasing the coherence of teamwork.
An important result of the study is the development of an approach to scenario analysis of the impact of AI assistants on the productivity of IT company teams. It is substantiated that the integration of artificial intelligence tools into team workflows can generate both positive effects in the form of accelerating individual stages of work, reducing routine workload, and increasing knowledge accessibility, and potential risks related to deteriorating decision quality, growing dependence on automated prompts, or intensifying cognitive overload. It is proved that the effect of using AI assistants depends on the level of the company’s digital maturity, the quality of management practices, the nature of IT projects, the features of team culture, and the ability to integrate such tools into the productivity management system.
The practical significance of the obtained results lies in the fact that the theoretical provisions, methodological approaches, and practical recommendations developed in the dissertation can be used in the activities of IT companies for building team productivity monitoring systems, improving HR management, developing IT project management practices, increasing the efficiency of outsourcing business models, as well as for making well-grounded managerial decisions in the digital economy. The proposed approach can be adapted for companies of different sizes and specializations operating in a fully distributed environment.
The scientific novelty of the obtained results lies in substantiating a comprehensive approach to managing the productivity of IT company teams in a fully distributed environment; in developing an integral productivity assessment model based on the Cognitive Value Framework, which combines process, quality, behavioral, and business components; in improving the methodological tools for diagnosing team condition through the inclusion of indicators of developer experience and health; and in developing the applied foundations for using AI assistants as a factor in transforming the productivity management system of teams in a digital environment.
Державна політика демократизації українського суспільства
(Чернігів, 2026) Максак В. І.
Дисертація присвячена комплексному аналізу державної політики демократизації українського суспільства в контексті трансформаційних змін, що охоплюють політичну систему, правове поле, управлінські механізми та громадянські практики.
У роботі вперше сформовано цілісну інтегровану модель реалізації державної політики демократизації українського суспільства, яка включає шість взаємопов’язаних функціональних блоків: нормативно-правового оновлення, інституційної координації, управлінських інструментів, інформаційної взаємодії, кадрового забезпечення та локалізації політики. У межах цієї моделі розроблено інноваційно-аналітичний механізм реалізації політики, що поєднує цифрові інструменти, індикативне оцінювання, аналітику зворотного зв’язку та моніторинг ефективності в режимі реального часу. Доведено, що створена модель забезпечує усунення фрагментації управлінських дій, підвищення адаптивності політики до викликів і підтримку стабільного демократичного розвитку. У цьому фокусі запропоновано стратегію підтримки та інституціоналізації політики демократизації, яка охоплює повний політичний цикл – від аналітики до адаптації – і передбачає конкретні заходи з урахуванням ризиків рецентралізації, кадрових втрат і політичного тиску в умовах воєнного та повоєнного періоду.
Сформульовано авторську систему оцінювання ефективності державної політики демократизації, через розробку багаторівневої системи індикаторів, що включає як кількісні (статистичні, емпіричні, інституційні показники), так і якісні (оцінка рівня довіри, соціальна згуртованість, громадянська активність) критерії. Обґрунтовано поєднання цих параметрів у вигляді інтегрованої моделі моніторингу, яка дозволяє виявляти дисбаланси в реалізації політики на різних рівнях управління та формувати адресні управлінські рішення для підвищення її ефективності. На цій основі розроблено авторську систему індикаторного оцінювання реалізації політики демократизації, що включає коефіцієнт реалізаційної спроможності демократизації (КРСД), та дозволяє здійснювати порівняльний кількісний аналіз ефективності реалізації політики в територіальному розрізі, ідентифікувати слабкі ланки в системі публічного управління та спрямовувати ресурсну й управлінську підтримку.
Удосконалено класифікацію управлінських механізмів, типологію інструментів зворотного зв’язку, підходи до оцінювання ефективності політики та структуру організаційно-функціонального забезпечення демократичних реформ. Наголошено на важливості адаптивності, інклюзивності, цифрової доступності та оперативної реакції як визначальних характеристик успішного врядування в кризових умовах. Деталізовано організаційно-функціональний механізм реалізації політики демократизації, який було розширено до комплексної структурно-компонентної моделі шляхом поєднання стратегічного планування, інституційної координації, ресурсного забезпечення, цифрової інфраструктури, кадрового потенціалу, освітньо-комунікаційної підтримки та системи моніторингу. Запропоновано створення окремого блоку управління демократизаційними ризиками як постійної підсистеми управління, що підвищує адаптивність і стійкість політики до внутрішніх та зовнішніх викликів.
Деталізовано управлінські інструменти, через які реалізуються демократичні зміни. Визначено основні напрями державної політики: удосконалення нормативно-правової бази, інституційна модернізація, цифрова трансформація публічного адміністрування, розширення практик електронної демократії, формування дієвих механізмів взаємодії між владою і громадськістю. Розглянуто приклади впровадження демократичних інструментів на національному та локальному рівнях у контексті реформування децентралізації, судової, адміністративної та службової сфер.
Наголошено на важливості формування демократичної політичної культури як чинника стійкості інституцій. Аналіз політичної участі, виборчої поведінки, діяльності громадських організацій та рівня довіри до органів влади дозволив виявити основні бар’єри на шляху демократичного розвитку.
Систематизовано сучасні виклики, з якими стикається політика демократизації в умовах війни, економічної дестабілізації, інформаційної агресії та гібридних загроз; та уявлення про управлінські ризики в процесі реалізації політики демократизації, що включають інституційні (недостатня координація, дублювання функцій), політичні (поляризація, політична інструменталізація демократичних процедур), соціальні (низький рівень громадянської культури, недовіра до влади) та комунікаційні (дезінформація, маніпуляції, цифрова нерівність) загрози. Розроблено алгоритм ідентифікації, класифікації та управління цими ризиками, який включає превентивне прогнозування, антикризову реакцію, інформаційну підтримку й інституціональні гарантії стабільності. Обґрунтовано, що ефективне реагування можливе лише за умов збереження стратегічної мети демократичного врядування, узгодження безпекових і демократичних пріоритетів, а також консолідації дій держави, громадянського суспільства та міжнародних партнерів.
Подальшого розвитку набули теоретичні засади комплексного бачення демократизації як публічної політики, механізми інституційного забезпечення демократичного поступу, понятійний апарат науки державного управління, а також концепція управлінських ризиків і зворотного зв’язку як інструментів стратегічного адміністрування.
Таким чином, у дисертації демократична політика розглянута як дієвий механізм оновлення владних відносин, реформування системи врядування та утвердження ефективної, відкритої та легітимної моделі розвитку України. Обґрунтовано, що демократизація є не лише політичною метою, а й функціональним викликом для управлінської системи, що потребує постійної адаптації, цифрової модернізації та ціннісної сталості.
У першому розділі здійснено комплексний теоретико-методологічний аналіз сутності, передумов і чинників демократизації в системі публічного управління. Вивчено провідні наукові підходи, оцінено історичну динаміку процесів демократії, окреслено роль громадянського суспільства, проаналізовано чинники внутрішньої та зовнішньої стійкості демократичних інститутів. Доведено, що Україна має унікальний досвід демократизації, що супроводжується високим рівнем громадянської мобілізації, але також вразливістю інституцій. Події останніх десятиліть показали, що суспільство готове до глибоких змін, проте політичні еліти не завжди демонструють відповідну якість управління. Зазначене створює розрив між очікуваннями громадян і можливостями системи, який можна подолати лише через інституційну модернізацію, кадрове оновлення та впровадження сучасних інструментів демократичного управління.
У другому розділі здійснено комплексне аналітичне оцінювання сучасного стану, динаміки та основних викликів реалізації державної політики демократизації в Україні. Проаналізовано чинні інституційні, нормативні та управлінські механізми, виявлено сильні й слабкі сторони реалізованих підходів, а також сформовано порівняльне бачення базових та удосконалених моделей демократичного врядування. Вивчення кращих практик та емпіричних кейсів дозволило визначити стратегічні напрями трансформації цієї політики. Охарактеризовано динаміку демократизації в Україні з акцентом на трансформацію інституцій публічного управління. Встановлено роль громадянської участі як чинника легітимності демократичної політики. Запропоновано порівняльну оцінку двох моделей реалізації політики демократизації – базової та оновленої. Порівняльний аналіз дозволив виявити недоліки чинної моделі, серед яких: брак системності, низький рівень інтеграції інноваційних інструментів, відсутність належної міжвідомчої координації, слабке врахування зовнішніх ризиків. Удосконалена модельбазується на концепції взаємозалежних функціональних блоків, що відображають необхідність гармонійної реалізації політики в межах нормативно-правової, інституційної, інформаційної, освітньої, кадрової та локальної площин. Такий підхід дозволяє підвищити як ефективність, так і стійкість демократичних процесів.
У третьому розділі здійснено системну розробку удосконаленої моделі реалізації державної політики демократизації в умовах публічного управління. Особливу увагу зосереджено на структурно-функціональних елементах моделі, логіці їх взаємозв’язку, оцінці ефективності впровадження та перспективах інституціоналізації, сформовано пояснення логіки циклічності та взаємозв’язків між елементами моделі. Запропоновано авторський індикатор – КРСД (коефіцієнт реалізаційної спроможності демократизації). Коефіцієнт дозволяє здійснювати якісне інтегральне оцінювання стану реалізації політики демократизації за шістьма основними блоками моделі. Такий підхід забезпечує гнучкість застосування, можливість адаптації під різні управлінські контексти, а також мінімізує потребу в масштабному емпіричному зборі даних. КРСД може бути використаний для порівняння між регіонами, секторами чи часовими періодами, ідентифікації слабких місць реалізації, а також як аналітична база для ухвалення управлінських рішень. Завдяки простоті та аналітичній доцільності, КРСД може застосовуватись як на національному рівні, так і в межах окремих громад чи секторів, що робить його ефективним механізмом підтримки політики демократизації в умовах сучасних викликів.
Практична значущість здобутих результатів полягає в їхній можливості бути застосованими у формуванні та реалізації нормативно-правових ініціатив, державних і місцевих програм, навчальних курсів для управлінців, а також у впровадженні інструментів управління ризиками і зворотним зв’язком у сучасну систему публічного адміністрування. Запропоновані підходи вже апробовані на рівні регіональних ініціатив і мають потенціал для масштабування на загальнодержавному рівні.
The dissertation is devoted to a comprehensive analysis of the state policy of democratization of Ukrainian society in the context of transformational changes affecting the political system, the legal framework, governance mechanisms, and civic practices.
For the first time, the study develops a comprehensive integrated model for implementing the state policy of democratization of Ukrainian society, which includes six interrelated functional blocks: regulatory and legal renewal, institutional coordination, governance instruments, information interaction, human resource support, and policy localization. Within this model, an innovative analytical mechanism for policy implementation is proposed, combining digital instruments, indicative assessment, feedback analytics, and real-time effectiveness monitoring. It is demonstrated that the proposed model eliminates the fragmentation of governance actions, increases the adaptability of policy to emerging challenges, and supports stable democratic development. Within this framework, a strategy for supporting and institutionalizing democratization policy is proposed, covering the entire policy cycle – from analytical assessment to adaptive adjustment – and providing specific measures that take into account the risks of recentralization, personnel losses, and political pressure in the conditions of the wartime and post- war period.
The author formulates a system for assessing the effectiveness of the state policy of democratization through the development of a multi-level system of indicators that includes both quantitative (statistical, empirical, and institutional indicators) and qualitative criteria (levels of trust, social cohesion, and civic engagement). The combination of these parameters is substantiated in the form of an integrated monitoring model that enables the identification of imbalances in policy implementation at different levels of governance and facilitates the development of targeted administrative decisions to improve policy effectiveness. An authorial system of indicator-based assessment for the implementation of democratization policy is proposed and substantiated, including the Coefficient of Democratization Implementation Capacity (CDIC). This instrument enables comparative quantitative analysis of policy implementation effectiveness in a territorial dimension, identification of weak links in the public administration system, and targeted allocation of resources and administrative support.
The classification of governance mechanisms, the typology of feedback instruments, approaches to policy effectiveness evaluation, and the structure of organizational and functional support for democratic reforms have been further developed. Particular emphasis is placed on adaptability, inclusiveness, digital accessibility, and operational responsiveness as defining characteristics of effective governance in crisis conditions. The organizational and functional mechanism for implementing democratization policy is detailed and expanded into a comprehensive structural-component model. The improvement consists in combining strategic planning, institutional coordination, resource provision, digital infrastructure, human resource capacity, educational and communication support, and a monitoring system. The creation of a separate block for managing democratization risks as a permanent governance subsystem is proposed, which increases policy adaptability and resilience to internal and external challenges.
Governance instruments through which democratic transformations are implemented are analyzed in detail. The main directions of state policy are identified: improvement of the regulatory and legal framework, institutional modernization, digital transformation of public administration, expansion of e- democracy practices, and development of effective mechanisms of interaction between public authorities and civil society. Examples of the implementation of democratic instruments at national and local levels are examined in the context of decentralization reform, as well as judicial, administrative, and civil service transformations.
The study emphasizes the importance of developing a democratic political culture as a factor of institutional resilience. The analysis of political participation, electoral behavior, the activities of civil society organizations, and the level of trust in public authorities made it possible to identify key barriers to democratic development.
Contemporary challenges faced by democratization policy under conditions of war, economic destabilization, information aggression, and hybrid threats are systematized. The study also conceptualizes governance risks arising in the process of implementing democratization policy, including institutional risks (insufficient coordination, duplication of functions), political risks (polarization and political instrumentalization of democratic procedures), social risks (low level of civic culture and distrust in authorities), and communication risks (disinformation, manipulation, and digital inequality). An algorithm for identifying, classifying, and managing these risks is developed, including preventive forecasting, crisis response, information support, and institutional guarantees of stability. It is substantiated that effective response is possible only under the conditions of maintaining the strategic goal of democratic governance, aligning security and democratic priorities, and consolidating the efforts of the state, civil society, and international partners.
Further development is provided for the theoretical foundations of a comprehensive understanding of democratization as a public policy, mechanisms for the institutional support of democratic progress, the conceptual framework of public administration science, as well as the concept of governance risks and feedback as instruments of strategic administration.
Thus, the dissertation considers democratic policy as an effective mechanism for renewing power relations, reforming the governance system, and establishing an effective, open, and legitimate model of Ukraine’s development. It is substantiated that democratization is not only a political objective but also a functional challenge for the governance system, requiring continuous adaptation, digital modernization, and value-based sustainability.
The first chapter provides a comprehensive theoretical and methodological analysis of the essence, prerequisites, and factors of democratization within the system of public administration. Leading scientific approaches are examined, the historical dynamics of democratic processes are assessed, the role of civil society is outlined, and the factors of internal and external resilience of democratic institutions are analyzed. It is demonstrated that Ukraine has a unique experience of democratization characterized by a high level of civic mobilization combined with institutional vulnerability. The events of recent decades have shown that society is ready for profound changes; however, political elites do not always demonstrate the corresponding quality of governance. This creates a gap between citizens’ expectations and the capacities of the system, which can only be overcome through institutional modernization, personnel renewal, and the introduction of modern instruments of democratic governance.
The second chapter presents a comprehensive analytical assessment of the current state, dynamics, and key challenges of implementing the state policy of democratization in Ukraine. Existing institutional, regulatory, and governance mechanisms are analyzed, strengths and weaknesses of the implemented approaches are identified, and a comparative perspective on basic and improved models of democratic governance is developed. The study of best practices and empirical cases made it possible to identify strategic directions for the transformation of this policy. The dynamics of democratization in Ukraine are analyzed with particular emphasis on the transformation of public administration institutions. The role of civic participation as a factor of the legitimacy of democratic policy is established. A comparative evaluation of two models of democratization policy implementation – asic and updated – is proposed. The comparative analysis revealed the shortcomings of the existing model, including the lack of systemic coherence, low integration of innovative instruments, insufficient inter-agency coordination, and inadequate consideration of external risks. The improved model is based on the concept of interdependent functional blocks reflecting the need for the harmonized implementation of policy within regulatory, institutional, informational, educational, personnel, and local dimensions. This approach enhances both the effectiveness and resilience of democratic processes.
The third chapter provides a systematic development of an improved model for implementing the state policy of democratization within the system of public administration. Particular attention is paid to the structural and functional elements of the model, the logic of their interconnections, the assessment of implementation effectiveness, and the prospects for institutionalization. An explanation of the cyclical logic and interrelations between the elements of the model is provided. An authorial indicator – the Coefficient of Democratization Implementation Capacity (CDIC) – is proposed. The coefficient enables an integrated qualitative assessment of the state of democratization policy implementation across the six main blocks of the model. This approach ensures flexibility of application, adaptability to different governance contexts, and reduces the need for extensive empirical data collection. The CDIC may be used for comparisons between regions, sectors, or time periods, for identifying weaknesses in policy implementation, and as an analytical basis for administrative decision-making. Due to its simplicity and analytical relevance, the CDIC can be applied both at the national level and within individual communities or sectors, making it an effective mechanism for supporting democratization policy under contemporary challenges.
The practical significance of the obtained results lies in their potential application in the development and implementation of regulatory initiatives, national and local programs, educational courses for public officials, and the introduction of risk management and feedback instruments into the modern system of public administration. The proposed approaches have already been tested at the level of regional initiatives and have the potential to be scaled up at the national level.
Розвиток страхового ринку в умовах становлення цифрової економіки
(Чернігів, 2026) Подоляк О. Л.
У дисертації узагальнено і поглиблено науково-теоретичні засади функціонування страхового ринку України в умовах цифрової економіки, розроблено теоретико-методичні положення забезпечення його подальшого розвитку під впливом процесів цифровізації економіки й суспільства, а також спричинених війною ризиків.
Метою дисертаційної роботи є дослідження теоретико-методичних засад та обґрунтування науково-практичних рекомендацій щодо розвитку страхового ринку України в умовах цифрової економіки, посилення євроінтеграційних процесів та необхідності забезпечення повоєнної відбудови національної економіки.
Об’єктом дослідження є процеси розвитку страхового ринку України в умовах цифровізації економіки й суспільства.
Предметом дослідження є сукупність теоретико-методичних та науково-практичних засад щодо розвитку страхового ринку України в умовах цифрової економіки.
У результаті проведеного дослідження виявлено, що страховий ринок України функціонує в складних умовах глобальних викликів, пов’язаних із цифровою нерівністю, виникненням нових ризиків і загроз, які виникають в умовах гібридної війни, що веде країна-агресор проти України. Поряд з цим існують проблеми, обумовлені посиленням регуляторних вимог до діяльності страхових компаній як основних учасників страхового ринку, зміною потреб клієнтів і їхнього попиту на страхові продукти, недостатністю ресурсів на впровадження цифрових технологій, необхідністю прискорення імплементації європейських вимог і стандартів стосовно забезпечення прозорості, відкритості, платоспроможності та фінансової стійкості.
У дисертації досліджено теоретичні підходи науковців до сутності цифрової економіки та її впливу на розвиток держави, економіки, бізнесу і підвищення рівня життя населення. Зазначено, що в умовах цифрової економіки страховий ринок України потребує цифрової трансформації. Обґрунтовано роль і місце страхового ринку України в умовах цифрової економіки, що дало змогу виявити його вплив на забезпечення стабільності функціонування сфер і ланок фінансової системи держави.
Проведено аналіз понятійно-категоріального апарату з теми дослідження для встановлення різниці та взаємозв’язку між такими поняттями, як «цифрове страхування», «диджитал-страхування», «інтернет-страхування», «електронне страхування». Зазначено, що диджитал, або цифрове страхування, окрім розширення можливостей купівлі страхових продуктів онлайн, передбачає цифрову трансформацію страхового бізнесу під впливом активного впровадження сучасних цифрових технологій.
Виявлено, що в умовах активного впровадження цифрових технологій поряд з традиційними бізнес-моделями на страховому ринку використовуються цифрові, які базуються на InsurTech і передбачають надання персоналізованих страхових продуктів. Встановлено, що за темпами цифровізації зазначений ринок відстає від впровадження цифрових технологій в економіці та у фінансовому секторі, що негативно позначається на його конкурентоспроможності та результатах діяльності.
На основі проведеної систематизації етапів цифрової трансформації страхового ринку України та їх теоретико-практичного обґрунтування виявлено тенденції та напрями його подальшого розвитку в напрямку створення мережевих структур, розширення співпраці страхових компаній з іншими учасниками міжнародного і вітчизняного фінансового ринку, мережевими партнерами та інвесторами.
Дослідження напрямів цифрової трансформації екосистеми світового страхового ринку під впливом удосконалення цифрових технологій виявило суттєві розбіжності в законодавстві країн світу стосовно використання штучного інтелекту (ШІ) у страхуванні, а також обсягах інвестицій, що вкладаються в розвиток InsurTech. Враховуючи європейський вектор інтеграції України, розглянуто сучасний стан і перспективи посилення співпраці з Європейськими інституціями в напрямку регулювання діяльності страхового ринку.
У дисертаційній роботі обґрунтовано пріоритетне значення страхового ринку України у забезпеченні фінансової безпеки держави, територіальних громад, бізнесу і населення та залученні інвестицій для повоєнного відновлення національної економіки. Зазначено на необхідності зростання в інвестиційному портфелі страхових компаній України, які виступають інституційними інвесторами, питомої ваги облігацій внутрішньої державної позики, зокрема, військових облігацій. Вказано на роль страхового ринку в покращенні інвестиційного клімату в державі завдяки розвитку страхування військових ризиків, зокрема, страхування інвестицій в умовах війни для зменшення фінансових ризиків для інвесторів, кіберстрахування, екологічного та пенсійного страхування.
Зазначено, що в умовах цифрової економіки існуючий механізм функціонування і розвитку страхового ринку потребує суттєвої модернізації. У роботі розроблено структуру механізму цифрової трансформації страхового ринку України, під яким розуміється цілісна система взаємопов’язаних принципів, підходів, форм, методів, моделей, важелів та стимулів, на основі яких забезпечується комплексний підхід до підвищення конкурентоспроможності та інноваційності страхових компаній й диверсифікації їхніх страхових продуктів на основі використання сучасних цифрових технологій. Описано складові зазначеного механізму, виявлено стримуючі та стимулюючі детермінанти його розвитку. Зазначено, що цифрова трансформація страхового ринку потребує стратегічного і тактичного планування. Серед основних етапів планування цифрової трансформації страхового ринку України виокремлено розробку і впровадження системи цифрової взаємодії страхових компаній з мережевими партнерами, обґрунтування обсягу ресурсів, необхідних для впровадження цифрових технологій, виявлення ризиків та методів їх зниження, оцінка ефективності запропонованих заходів.
Доведено, що розвиток страхового ринку в умовах цифровізації економіки й суспільства потребує розроблення методики оцінювання цифрового потенціалу страхових компаній. Розглянуто науково-теоретичні підходи вітчизняних і зарубіжних учених до визначення сутності потенціалу страхових компаній та його складових елементів. Вказано на необхідності розмежування понять «страховий потенціал» і «цифровий потенціал», під останнім в роботі розуміється здатність страхових компаній до раціонального і ефективного використання цифрових технологій та інструментів для підвищення рівня їх конкурентоспроможності, показників прибутковості, диверсифікації цифрових страхових продуктів і послуг, залучення більшої кількості клієнтів. Обґрунтовано взаємозв’язок цифрового потенціалу страхових компаній з фінансовим, управлінським, технологічним, кадровим, інтелектуальним, інвестиційним, маркетинговим та інформаційним потенціалами. Запропоновано методику оцінки індикаторів та показників цифрового потенціалу страхових компаній. Зазначено на необхідності підвищення цифрової довіри до страхових компаній з боку клієнтів та проведено оцінювання її інтегрального індексу.
Встановлено, що цифрова трансформація страхового ринку України потребує розробки концепції його стратегічного розвитку в умовах цифрової економіки. Обґрунтовано сутність та складові конкурентної, операційної, інвестиційної, ESG стратегії та стратегії цифровізації.
In the dissertation, the scientific and theoretical foundations of the functioning of the Ukrainian insurance market in the context of the digital economy are summarised and explored in greater depth; theoretical and methodological principles for ensuring its further development in the face of the digitalisation of the economy and society, as well as the risks arising from the war, have been developed.
The aim of this dissertation is to study the theoretical and methodological foundations and to provide a rationale for scientific and practical recommendations regarding the development of the Ukrainian insurance market in the context of the digital economy, the intensification of European integration processes, and the need to ensure the post-war reconstruction of the national economy.
The subject of this study is the development of the Ukrainian insurance market in the context of the economic and social digitalisation.
The subject of this study is the set of theoretical, methodological, scientific and practical principles governing the development of the Ukrainian insurance market in the context of the digital economy.
Based on the research conducted, it has been found that the Ukrainian insurance market is operating under challenging conditions, facing global challenges linked to digital inequality and the emergence of new risks and threats arising from the hybrid war being waged by the aggressor state against Ukraine. At the same time, there are challenges arising from the tightening of regulatory requirements on insurance companies as key players in the insurance market, changes in customer needs and demand for insurance products, a lack of resources for the adoption of digital technologies, and the need to accelerate the implementation of European requirements and standards regarding transparency, openness, solvency and financial stability.
In the dissertation, the author examines the theoretical approaches of scholars to the nature of the digital economy and its impact on the development of the state, the economy, business and the improvement of living standards. It is noted that, in the context of the digital economy, Ukraine’s insurance market requires digital transformation. The role and position of Ukraine’s insurance market in the digital economy have been analysed, enabling an assessment of its impact on ensuring the stable functioning of the various sectors and components of the country’s financial system.
The conceptual and categorical framework of the research topic has been analysed to identify the differences and interrelationships between concepts such as “digital insurance” and “online insurance”. It is noted that digital insurance, in addition to expanding the possibilities for purchasing insurance products online, involves the digital transformation of the insurance industry driven by the active adoption of modern digital technologies.
It has been found that, against the backdrop of the widespread adoption of digital technologies, digital business models—based on InsurTech and designed to provide personalised insurance products—are being used alongside traditional business models in the insurance market. It has been established that, in terms of the pace of digitalisation, this market lags behind the adoption of digital technologies in the wider economy and the financial sector, which has a negative impact on its competitiveness and performance.
Based on the systematisation of the stages of the digital transformation of Ukraine’s insurance market and their theoretical and practical justification, trends and directions for its further development have been identified, focusing on the creation of network structures and the expansion of cooperation between insurance companies and other participants in the international and domestic financial markets, as well as with network partners and investors.
A study of the trends in the digital transformation of the global insurance market ecosystem, driven by advances in digital technology, has revealed significant discrepancies in legislation across the world regarding the use of artificial intelligence (AI) in insurance, as well as in the levels of investment being channelled into the development of InsurTech. Given Ukraine’s European integration trajectory, this paper examines the current state of affairs and the prospects for strengthening cooperation with European institutions in the area of insurance market regulation.
In the dissertation, the vital importance of Ukraine’s insurance market in ensuring the financial security of the state, local authorities, businesses and the population, and in attracting investment for the post-war recovery of the national economy, is demonstrated. It is noted that there is a need to increase the proportion of domestic government bonds, in particular war bonds, within the investment portfolios of Ukrainian insurance companies acting as institutional investors. The role of the insurance market in improving the investment climate in the country is highlighted, thanks to the development of military risk insurance—in particular, war risk insurance to mitigate financial risks for investors—as well as cyber insurance, environmental insurance and pension insurance.
It is noted that, in the context of the digital economy, the current framework governing the functioning and development of the insurance market requires significant modernisation. This paper outlines the structure of the mechanism for the digital transformation of the Ukrainian insurance market, understood as a comprehensive system of interrelated principles, approaches, forms, methods, models, levers and incentives, on the basis of which a comprehensive approach is ensured to enhance the competitiveness and innovation of insurance companies and to diversify their insurance products through the use of modern digital technologies. The components of this mechanism are described, and the factors that hinder and promote its development are identified. It is noted that the digital transformation of the insurance market requires strategic and tactical planning. The key stages in planning the digital transformation of Ukraine’s insurance market include the development and implementation of a system for digital interaction between insurance companies and their network partners; determining the resources required to implement digital technologies; identifying risks and methods for mitigating them; and assessing the effectiveness of the proposed measures.
It has been demonstrated that the development of the insurance market in the context of the economic and societal digitalisation requires the development of a methodology for assessing the digital potential of insurance companies. Scientific and theoretical approaches adopted by domestic and foreign scholars to defining the nature of insurance companies’ potential and its constituent elements are examined. The need to distinguish between the concepts of “insurance potential” and “digital potential” is highlighted; the latter being understood in this paper as the ability of insurance companies to make rational and effective use of digital technologies and tools to enhance their competitiveness, improve profitability, diversify digital insurance products and services, and attract a larger number of customers. The interrelationship between the digital capabilities of insurance companies and their financial, managerial, technological, human resources, intellectual, investment, and marketing and information capabilities has been substantiated. A methodology for assessing the indicators and metrics of insurance companies’ digital potential is proposed. The need to enhance customers’ digital trust in insurance companies was highlighted, and an assessment of the integrated index for this was carried out.
It has been established that the digital transformation of Ukraine’s insurance market requires the development of a strategic development framework for the sector within the context of the digital economy. The nature and components of competitive, operational, investment, ESG and digitalisation strategies are explained.
Формування стратегії розвитку фінансових посередників в умовах цифровізації економіки
(Чернігів, 2026) Волошин Д. М.
Дисертаційну роботу присвячено поглибленню теоретико-методичних засад та розробці практичних механізмів формування стратегії розвитку фінансових посередників в умовах цифровізації економіки. Актуальність теми зумовлена глибокими інституційними змінами, яких зазнає фінансовий сектор під впливом цифрових технологій, а також необхідністю адаптації фінансових установ до викликів воєнного часу та завдань повоєнної відбудови України, інтеграції вітчизняного фінансового ринку до єдиного цифрового простору Європейського Союзу.
У першому розділі роботи досліджено еволюцію ролі та функцій фінансових посередників у цифровій економіці. Доведено, що сучасний фінансовий посередник поступово перетворюється з традиційного інституту акумуляції та перерозподілу ресурсів на цифрову платформу, координатора екосистеми та постачальника даних-центричних сервісів.
Запропоновано авторську класифікацію фінансових посередників за критеріями ступеня цифровізації технологічної основи, функціонального призначення та рівня регуляторної інтеграції. Виокремлено шість взаємодоповнюючих механізмів впливу фінансових посередників на розвиток цифрових фінансових сервісів – інституційний, технологічний, платформний, регуляторно-інноваційний, освітньо-комунікаційний та інвестиційно-фінансовий – та доведено, що їх системна взаємодія створює синергетичний ефект, який підсилює інноваційний потенціал цифрового фінансового ринку.
Досліджено трансформацію ключових функцій фінансових посередників – управління ризиками (перехід від реактивного до проактивного підходу на основі Big Data та AI), формування довіри (перехід від інституційної до технологічної та алгоритмічної довіри), інфраструктурної, інноваційної, фінансової інклюзії та стратегічного розвитку. Визначено чотири рівні участі фінансових інновацій у формуванні стратегічної моделі розвитку: технологічна база, інноваційні рішення, стратегічні імперативи та стратегічні результати. Обґрунтовано імперативи платформізації, екосистемності, алгоритмічної довіри та кіберстійкості як основи нової стратегічної архітектури фінансового посередництва. У межах теоретичного аналізу також досліджено феномен кіберзагроз, систематизовано їхні види та обґрунтовано багаторівневу архітектуру кіберзагроз фінансових посередників (клієнтський, технологічний, організаційний та інституційний рівні).
У другому розділі розроблено методологічний інструментарій оцінювання цифрової зрілості фінансових посередників. Проведений аналіз міжнародних підходів засвідчив відсутність універсальної методики, адаптованої до умов функціонування фінансових посередників у країнах з ринками, що розвиваються, особливо в умовах воєнних викликів. На основі гібридного підходу запропоновано авторську модель оцінювання цифрової зрілості (Digital Capability Maturity Index, DCMI), яка інтегрує шість ключових вимірів: технологічну інфраструктуру, процесну зрілість, клієнтську цифрову взаємодію, інноваційну спроможність, кіберстійкість та регуляторно-інституційну відповідність.
Розроблено методику розрахунку інтегрального показника, що включає процедури нормування, визначення вагових коефіцієнтів та агрегування. Проведено аналіз глобальних трендів цифрової трансформації фінансового посередництва, виокремлено три провідні моделі – європейську (регуляторно-орієнтовану, з високими стандартами операційної стійкості), американську (ринково-інноваційну, з домінуванням BigTech) та азійську (платформно-екосистемну, з максимальною фінансовою інклюзією) – та обґрунтовано доцільність формування гібридної моделі для України, яка інтегрує європейські стандарти кіберстійкості, американську інноваційну гнучкість та азійську масштабованість. Здійснено пілотне оцінювання цифрової зрілості двох системно важливих банків України. Визначено пріоритетні напрями подальших інвестицій для кожної установи.
У третьому розділі запропоновано практичні механізми формування та реалізації стратегії розвитку фінансових посередників в Україні в умовах повоєнного відновлення. Розроблено триетапну дорожню карту імплементації Регламенту ЄС про цифрову операційну стійкість (DORA) на період 2026–2030 років, яка охоплює оцінювально-нормативний (2026–2027), пілотний (2027–2028) та масштабний (2028–2030) етапи. Визначено основні розриви між чинним регулюванням Національного банку України та вимогами DORA за п’ятьма сферами: управління ІКТ-ризиками, звітування про інциденти, тестування операційної стійкості, управління ризиками від третіх ІКТ-провайдерів та обмін інформацією про кіберзагрози. Обґрунтовано архітектуру запровадженого з серпня 2025 року відкритого банкінгу в Україні у вигляді трирівневої моделі, яка забезпечує баланс між стимулюванням інновацій через безоплатний доступ до базових API та захистом прав споживачів.
Запропоновано організаційно-економічний механізм інтеграції фінансових посередників до інноваційної інфраструктури цифрового фінансового ринку, який складається з трьох блоків: координаційного (Координаційний центр інтеграції на базі НБУ за участі профільних асоціацій), ресурсного (державне фінансування, міжнародна технічна допомога, приватні інвестиції) та моніторингового (система кількісних і якісних показників зі зворотними зв’язками). Для кожного блоку визначено інструменти стимулювання, диференційовані за трьома групами (фінансові, регуляторні, організаційні) та цільовими аудиторіями (кредитні спілки, страхові компанії, фінтех-стартапи, банки).
Розроблено типову структуру стратегії кіберстійкості фінансового посередника, яка складається з семи взаємопов’язаних розділів (політики та організаційна структура, ідентифікація активів, управління ризиками, захисні заходи, виявлення та моніторинг, реагування на інциденти, відновлення після інцидентів) та шестикроковий циклічний алгоритм її впровадження (самооцінка → усунення розривів → технічне впровадження → навчання персоналу → сертифікація → постійний моніторинг). Ключовою особливістю алгоритму є наявність зворотних зв’язків, що забезпечують адаптивність до змін середовища загроз.
Запропоновано систему показників ефективності впровадження цифрових рішень, що охоплює чотири групи KPI (фінансові, операційні, ризикові, клієнтські) з бенчмарками та цільовими значеннями. Сформульовано диференційовані рекомендації для фінансових посередників з високим, середнім і базовим рівнем цифрової зрілості.
This thesis is devoted to the further development of the theoretical and methodological foundations and the design of practical mechanisms for formulating a development strategy for financial intermediaries in the context of the economy digitalisation. The relevance of this topic stems from the profound institutional changes the financial sector is undergoing as a result of digital technologies, as well as the need for financial institutions to adapt to the challenges of wartime and the tasks of Ukraine’s post-war reconstruction, and to integrate the domestic financial market into the European Union’s single digital space.
Chapter 1 of this study examines the evolution of the role and functions of financial intermediaries in the digital economy. It demonstrates that the modern financial intermediary is gradually transforming from a traditional institution for the accumulation and redistribution of resources into a digital platform, an ecosystem coordinator and a provider of data-centric services.
The following is a proposed classification of financial intermediaries based on the degree of digitalisation of their technological infrastructure, their functional purpose and the level of regulatory integration. Six complementary mechanisms through which financial intermediaries influence the development of digital financial services have been identified: institutional, technological, platform-based, regulatory and innovation-related, educational and communication-related, and investment and financial – and it has been demonstrated that their systematic interaction creates a synergistic effect that enhances the innovative potential of the digital financial market.
The study examined the transformation of key functions performed by financial intermediaries: risk management (the shift from a reactive to a proactive approach based on Big Data and AI), trust-building (the shift from institutional to technological and algorithmic trust), infrastructure, innovation, financial inclusion and strategic development. Four levels of financial innovation’s involvement in shaping a strategic development model have been identified: technological infrastructure, innovative solutions, strategic imperatives and strategic outcomes. The imperatives of platformisation, ecosystem-based approaches, algorithmic trust and cyber resilience are substantiated as the foundations of a new strategic architecture for financial intermediation. As part of the theoretical analysis, the phenomenon of cyber threats is also examined, their types are systematised, and a multi-level architecture of cyber threats to financial intermediaries (client, technological, organisational and institutional levels) is substantiated.
Section 2 sets out a methodological framework for assessing the digital maturity of financial intermediaries. The analysis of international approaches has revealed that there is no universal methodology adapted to the operating conditions of financial intermediaries in emerging markets, particularly in the context of military challenges. Based on a hybrid approach, the authors propose a model for assessing digital maturity (Digital Capability Maturity Index, DCMI), which integrates six key dimensions: technological infrastructure, process maturity, customer digital interaction, innovation capability, cyber resilience and regulatory and institutional compliance. A methodology has been developed for calculating a composite indicator, which includes standardisation procedures, the determination of weighting coefficients, and aggregation. An analysis of global trends in the digital transformation of financial intermediation has been carried out, identifying three leading models – the European model (regulation-oriented, with high standards of operational resilience), the American model (market-driven and innovation-focused, dominated by Big Tech) and the Asian (platform-ecosystem-based, with maximum financial inclusion) – and the feasibility of developing a hybrid model for Ukraine has been demonstrated, one that integrates European cyber resilience standards, American innovative flexibility and Asian scalability. A pilot assessment of the digital maturity of two systemically important banks in Ukraine has been carried out. Priority areas for further investment have been identified for each institution.
Section 3 proposes practical mechanisms for formulating and implementing a development strategy for financial intermediaries in Ukraine in the context of post-war reconstruction. A three-stage roadmap has been drawn up for the implementation of the EU Digital Operational Resilience Act (DORA) for the period 2026–2030, covering the assessment and regulatory phase (2026–2027), pilot (2027–2028) and full-scale (2028–2030) phases. The key gaps between the current regulations of the National Bank of Ukraine and the DORA requirements have been identified across five areas: ICT risk management, incident reporting, operational resilience testing, management of risks from third-party ICT providers, and the exchange of information on cyber threats. The architecture of open banking in Ukraine, to be introduced in August 2025, has been justified as a three-tier model that strikes a balance between encouraging innovation through free access to basic APIs and protecting consumer rights.
An organisational and economic mechanism has been proposed for integrating financial intermediaries into the innovative infrastructure of the digital financial market, comprising three components: a coordination component (a Coordination Centre for Integration based at the NBU, with the participation of relevant associations), a resource block (state funding, international technical assistance, private investment) and a monitoring block (a system of quantitative and qualitative indicators with feedback mechanisms). For each sector, incentive measures have been identified, categorised into three groups (financial, regulatory and organisational) and targeted at specific audiences (credit unions, insurance companies, fintech start-ups and banks).
A standard framework for a financial intermediary’s cyber resilience strategy has been developed, comprising seven interrelated sections (policies and organisational structure, asset identification, risk management, protective measures, detection and monitoring, incident response, and incident recovery) and a six-step cyclical algorithm for its implementation (self-assessment → gap resolution → technical implementation → staff training → certification → continuous monitoring). A key feature of the algorithm is the presence of feedback loops, which ensure adaptability to changes in the threat environment.
A system of performance indicators for the implementation of digital solutions has been proposed, covering four groups of KPIs (financial, operational, risk-related and customer-related) with benchmarks and target values. Tailored recommendations have been formulated for financial intermediaries with high, medium and basic levels of digital maturity.