Стигма в’язницею як соціально-комунікативний бар’єр у міжособистісній взаємодії

Abstract

Актуальність теми дослідження. Зазначено, що в’язниця, попри зміни, залишає незмінним правило – той, хто хоч раз потрапив в її простір за вироком суду, назавжди стає учасником гри під назвою «стигма», правила якої набувають сили закону, змінюючи поведінку людей, їх раціональність, взаємодію та комунікацію з іншими. Постановка проблеми. Попри те, що людина має постійно комунікувати сучасний соціальний простір, на рівні окремих соціальних груп, демонструє збільшення тенденції до соціальної ексклюзії через таврування тих, хто чимось відрізняються від домінуючої групи. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Результативним підходом до дослідження стигми та стигматизації виглядає комунікаційний напрямок, в дискурсі якого представлені праці П. Бурдьє, Ю. Габермаса, Г. Кравченкової, Г. Свистунової та ін. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Перепони для комунікації в ситуації в якій передбачено взаємодію можуть розглядатися як лакмус встановлення бар’єрів перед деякими індивідами. Такий ракурс оцінки на випадки виведення за межі соціального простору певних груп осіб є одним з тих, що підштовхує науковців звертатися до аналізу феномену стигми як причини ексклюзії. Постановка завдання. Мета публікації – розглянути феномен «стигма в’язницею» як причину соціально-комунікативного бар’єру при міжособистісній взаємодії щодо особи, яка має власний етап перебування за гратами. Виклад основного матеріалу. Соціальний простір завжди категоризує людей та встановлює критерії нормальність чи анормальність й на основі співвіднесення з виділеними критеріями виставляє бар’єри щодо тих, хто не відповідає критеріям норми. Особи, які мають власну історію в’язничного буття, є саме тими, хто сприймається як анормальність та загроза, а тому піддаються стигмі. Стигма в’язницею, в свою чергу, стає соціальнокомунікативним бар’єром, задача якого не допустити розгортання комунікації в ситуації міжособистісного контакту. Висновки. Стигма в’язницею є причиною соціально-комунікативного бар’єру при міжособистісній взаємодії з особою, яка відбувала строк у виправній установі. Фактором такої стигми є страх перед Іншим, який, через вплив соціальних стереотипів й упередження, сприймається як загроза та небезпека.