Механізми публічного управління інноваційним розвитком економіки

Abstract

Дисертація присвячена теоретико-практичному вирішенню наукового завдання щодо удосконалення механізмів публічного управління інноваційним розвитком економіки України. У роботі сформовано понятійно-категоріальний апарат наукового дослідження шляхом визначення понять, як «інновації», «інноваційний розвиток», «механізми публічного управління інноваційним розвитком економіки». Розкрито теоретичні засади формування механізмів публічного управління інноваційним розвитком економіки та обґрунтовано практичні рекомендації його удосконалення. Систематизація принципів інноваційного розвитку економіки дозволила визначити функції та практичні завдання суб’єктів механізмів публічного управління. Представлено систему класифікації механізмів публічного управління інноваційним розвитком економіки та детально описано організаційний, економічний, правовий, інформаційний та соціальний механізми, які регулюють напрямки діяльності їх суб’єктів. Визначено вектори забезпечення державної підтримки інноваційної активності вітчизняних суб’єктів господарювання в сучасних умовах формування економіки знань і глобалізації. Проаналізовано кількісні показники та динаміку інноваційного розвитку економіки України. В дослідженні визначено, що ключовими напрямками фінансового забезпечення державної інноваційної політики в більшості держав є бюджетне фінансування та інвестиційні кошти. Доведено, що саме фінансове забезпечення формує потенціал інноваційного розвитку, сприяє збереженню людського капіталу та економічного розвитку держави. Здійснена оцінка механізмів публічного управління інноваційним розвитком економіки вказує, що зниження інноваційної активності спричинене відсутністю чітких орієнтирів науково-технічного прогресу. Проаналізовано, що основною проблемою вітчизняного інноваційного розвитку є відсутність практичного впровадження інновацій. Ця проблема спричинена необґрунтованою фінансово-кредитною політикою країни. Інноваційні розробки не можуть бути впроваджені на рівні суб’єктів господарювання через відсутність у них необхідних фінансових ресурсів. Через недосконалість системи державного регулювання грошово-кредитної політики, відсутність коштів на діяльність наукових організацій та наукових проєктів, суттєво стримується науково-технічний розвиток країни, ускладняється процес розробки та впровадження інновацій. Ідентифіковані причини технологічної відсталості національної економіки: міграція інтелектуальної еліти за кордон, через вплив економічних, політичних, економічних та інших чинників, які не забезпечують достойні умови оплати праці; скорочення фінансування наукових організацій, та інноваційних проєктів, що стримує процес розробки інновацій; недосконалість роботи банківського сектору економіки, та державного регулювання податкової політики. Вирішення визначених проблем дозволить підвищити рівень інноваційної активності суб’єктів господарювання економіки країни та позитивно позначиться на їх розвитку. Доведено, що інновації відіграють важливу роль у формуванні конкурентоспроможної економіки сприяючи зростанню продуктивності праці шляхом вдосконалення виробничих процесів та впровадження високоякісної продукції. На основі дослідження виокремлено напрями інноваційної діяльності суб’єктів господарювання та встановлено, що в епоху діджиталізації, зростання глобальної конкурентоспроможності стимулюється реалізація потенціалу інноваційного розвитку економіки, за допомогою впровадження енергозберігаючих технологій, економіки знань, створення інноваційних кластерів. Здійснено систематизацію зарубіжних наукових досліджень та існуючих моделей інноваційного розвитку економіки. Проаналізовано світові тренди та динаміку впливу інноваційного розвитку на економіку європейських країн. Сформовано напрями удосконалення механізмів інноваційного розвитку економіки з урахуванням зарубіжної практики. Окреслено необхідність використання форм державно-приватного партнерства як дієвого інструменту механізмів публічного управління інноваційним розвитком економіки, що визначає взаємодію держави, науково-дослідних установ, бізнесу та громадськості. Встановлено, що належне інституційне забезпечення реалізації форм державно-приватного партнерства створить умови для залучення необхідних фінансових ресурсів у економіку країни та сформує її конкурентні переваги в довгостроковій перспективі. Достовірність отриманих результатів підтверджується використанням значного масиву економіко-статистичної, законодавчої, нормативної та методичної інформації. До найвагоміших результатів, які визначають наукову новизну дослідження та особистий внесок дисертанта, належать: 1) наукові підходи до розробки комплементарної моделі публічного управління інноваційним розвитком економіки, яка побудована на взаємодії держави, науково-дослідних установ, бізнесу і громадськості та є передумовою для ідентифікації стратегічних напрямів забезпечення інноваційного розвитку економіки шляхом системного поєднання фіскальної, інституційної, грошово-кредитної, бюджетної, нормативної, зовнішньоекономічної сфер орієнтуючись на досягнення соціо-еколого-економічних ефектів; 2) уточнення дефініції «механізм публічного управління інноваційним розвитком економіки», сутність якої була визначена як сукупність ключових дій, засобів, стимулів та інститутів, за допомогою яких держава впливає на інноваційний розвиток суспільства для досягнення поставлених цілей економічного розвитку; 3) вихідні положення щодо реалізації механізмів публічного управління інноваційним розвитком економіки України, що дозволило виділити інституційно-інформаційний механізм, який забезпечує створення норм, правил та інститутів, орієнтованих на регулювання взаємодії органів державної влади та бізнесу в питаннях своєчасного та якісного надання інформації, необхідної для прийняття науково обґрунтованих рішень та реалізації інноваційної стратегії країни; 4) класифікація принципів інноваційного розвитку економіки, яка на відміну від існуючих, дозволила за допомогою системного підходу виділити нову класифікаційну ознаку за оцінкою ефективності інноваційного розвитку економіки країни, окремих регіонів та принципи специфічності, структурної перебудови, взаємопоєднання, модернізації; 5) систематизація зарубіжних моделей інноваційного розвитку, яка дозволила виокремити пріоритетні напрямки для вітчизняних реалій, серед яких пріоритетність впровадження інновацій над традиційним виробництвом, забезпечення свободи науки та техніки, правовий захист інтелектуальної власності, фокусування фінансових ресурсів в пріоритетних сферах науково-технічного розвитку, активізації інноваційно-інвестиційного підприємництва шляхом передачі прав та обов’язків на місцевий рівень, розвиток міжнародного наукового співробітництва; 6) практичні рекомендації щодо формування напрямів удосконалення механізмів публічного управління інноваційним розвитком економіки України, оновою яких є використання форм державно-приватного партнерства як ефективного інструменту механізмів реалізації національної інноваційно-інвестиційної політики, що визначає алгоритм взаємодії держави, науково-дослідних установ, суб’єктів господарювання та громадськості.