Механізми державного управління запобіганню корупції в органах влади в контексті економічної безпеки

Abstract

Дисертація присвячена теоретико-методологічному обґрунтуванню та прикладному аспекту вирішення наукової проблеми вдосконалення державних механізмів запобігання корупції в державних установах у контексті економічної безпеки.ки. У роботі сформовано понятійно-категоріальний апарат наукового дослідження шляхом визначення понять, як «корупція», «запобігання корупції», «механізми державного управління запобіганню корупції в органах влади». Розкрито теоретичні основи формування механізмів державного управління протидією корупції в органах влади та розроблено практичні рекомендації щодо їх удосконалення. Кодифікація принципів управління та протидії корупції дала змогу визначити функціонування та практичну роботу адміністративних механізмів. Дисертація виконана відповідно до плану науково дослідних робіт Національного університету «Чернігівська політехніка» за темами «Публічна політика сталого розвитку реального сектору економіки України в умовах євроінтеграції» (номер державної реєстрації 0120U104297) та «Механізми державного управління регіональним розвитком в умовах переформатування владних відносин» (номер державної реєстрації 0120U105292), під час виконання яких автором здійснена оцінка механізмів державного управління запобіганню корупції в органах влади в контексті економічної безпеки. Метою дослідження є обгрунтування теоретико--концентуальних засад та науково--прикладних рекомендацій вдосконалення механізмів державного управління запобіганню корупції в органах публічної влади в контексті економічної безпеки. Об’єкт дослідження –– процеси формування та реалізації системних підходів щодо запобігання корупції в органах публічної влади в контексті економічної безпеки. Предмет дослідження –– теоретичні, методологічні та прикладні аспекти формування ефективних заходів у сфері державного управління запобіганню корупції в органах публічної влади в контексті економічної безпеки. Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно--правові акти, статистичні та економічні дані та звіти Державної служби статистики України, інформаційно--аналітичні матеріали Державного агентства України з питань державної служби, монографічні дослідження та основні зарубіжні та наукові праці. Дослідження вітчизняних науковців, інтернет--ресурсів та авторів--аналітиків. У роботі сформовано та вирішено низку завдань, що дозволило отримати нові або такі, які характеризуються новизною результати. Представлено систему класифікації механізмів державного управління запобіганню в органах публічної влади та деталізовано організаційні, економічні, правові та інформаційні механізми регулювання діяльності суб’єктів. Визначено, в умовах тотальної корупції на всіх рівнях вирішувати соціальні, економічні та політичні проблеми було визнано принципово неможливим. Негативні наслідки цього явища не лише перешкоджають поступальному та поступовому розвитку суспільства, а й становлять серйозну загрозу національній економічній безпеці. Емпіричний аналіз детермінант корупції на основі даних міжнародних наукових і фінансових інституцій дозволяє зробити висновки про стійкі детермінанти корупції, зокрема показники матеріального добробуту суспільства (рівень бідності населення чи функцію соціального забезпечення) , показник рівня економічної свободи країни, навантаження на економіку країни та рівня справедливості в судовій системі країни. Для вирішення цих проблем проаналізовано визначення сутності адміністративної влади та розмежування повноважень місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Вирішенню цього завдання сприятиме проведення органами публічного управління функціонального обстеження щодо перевірки (оцінки) відповідності існуючих структур цих органів покладеним на них функціям та визначеним напрямам роботи та діяльності. Визначено обов’язковість існування фундаменту, на якому буде ґрунтуватися цільова протидія корупції та нормативно-правове забезпечення її запобігання. Дієві державно-управлінські механізми запобігання корупції можуть сформуватися за умови грамотної державної політики, ефективного нормативно-правового регулювання аспектів корупції та цільового використання бюджетних коштів. Обґрунтовано, що боротьба з корупцією виявилася довготривалим процесом зменшення корупції. Це здійснюється шляхом попередження злочинних факторів та усунення сприятливих для корупції умов, а також безпосереднього встановлення та засудження винних. Заходи із запобігання та боротьби з корупцією мають доповнюватися заходами щодо виховання громадськості в дусі нетерпимості до корупції та залучення громадської підтримки в антикорупційних кампаніях, які проводять органи державної влади. Усі елементи стратегії мають бути ефективно скоординовані таким чином, щоб позитивний ефект одного посилював ефект іншого, і навпаки. Удосконалено систему взаємодії органів державної влади та інститутів громадянського суспільства шляхом залучення громадськості до реалізації антикорупційної політики України та сприяння реалізації прав громадян та організацій щодо доступу до інформації про факти корупції. Запровадити менш громіздкий процес подання запитів на інформацію, визначити обов’язок органів влади сприяти громадянам в отриманні інформації в розумні строки та створити незалежний (позасудовий) механізм перегляду рішень про відмову в доступі до офіційної інформації. Доведено, що одним із важливих елементів антикорупційної політики України має бути активний розвиток інституту викривачів. Надання інформації викривачами про скоєння корупційних злочинів дасть можливість їх розкриття для усунення загроз інтересам суспільства, уникнення заподіяння шкоди державі та для повернення незаконно привласнених активів. Тому доцільним, на нашу думку, є проведення інформаційних кампаній серед усіх соціальних груп населення та активізація нових форм взаємодії органів публічної влади та громадського сектору, таких як партнерство та діалог. Достовірність отриманих результатів підтверджується значним масивом економіко-статистичної, нормативної та аналітичної інформації. Найважливішими висновками для визначення наукової новизни дослідження та особистого внеску роботи є: 1) розробка концептуальної моделі, яка побудована на основі ключових принципів теорії систем –– ієрархічності та причинно--наслідкових обмежень ––проведена шляхом етапності досліджень та науково--обгрунтованого застосування механізмів державного управління з метою прийняття ефективних організаційно--управлінських рішень в питаннях запобігання корупції в органах влади в контексті економічної безпеки; 2) проведення класифікації механізмів запобігання корупції в органах державної влади, що базується на економічних, соціальних, організаційних та нормативно--правових принципах, яка на відміну від існуючих класифікацій, дозволила за допомогою системного підходу дозволила сформувати систему взаємозв’язаних приорітетів і заходів боротьби з корупцією, що включають політичні, організаційні, економічні, ідеологічні і правові компоненти; 3) сформовані специфічні характеритики функціонування нормативно-правового механізму в частині ідентифікації особливостей реалізації функцій органів влади та їх взаємовідносин з громадськістю, в тому числі щодо: формування стійкої антикорупційної громадської позиції, підвищення рівня правової свідомості та почуття патріотизму, руйнування схильності до корупційної моделі поведінки; 4) розширення дифініційної сутності «механізм державного управління запобіганню корупції в органах влади», сутність якої була визначена як сукупність сукупність цілеспрямованих дій держави, які спрямовані на забезпечення конституційних прав і свобод кожного громадянина країни, укріплення демократичних та моральних цінностей суспільства, забезпечення ефективних взаємозв’язків в антикорупційній сфері між місцевими органами публічної влади, громадськими організаціями, силовими структурами та громадянами зокрема; 5) окреслення засад поетапної реалізації механізмів державного управління запобіганню корупції в органах влади, що дозволило виділити інституційно-інформаційний механізм, який забезпечує створення норм, правил та інститутів, орієнтованих на регулювання взаємодії органів державної влади та громадськості в питаннях своєчасного та якісного надання інформації, необхідної для прийняття науковообґрунтованих рішень та реалізації антикорупційної політики країни; 6) узагальнення кращих зарубіжних практик щодо реалізації антикорупційної політики, яка дозволила виокремити пріоритетні напрямки для вітчизняних реалій, серед яких: пріоритетність забезпечення чесного і відповідального державного управління; цілковита незалежності судочинства, особлива в питаннях корупційних злочинів; встановлення суворого нагляду за дотриманям високих етичних стандартів для посадовців; забезпечення високого соціального захисту посадових осіб та ін.; 7) формування практичних рекомендацій щодо реалізації комплексного механізму запобіганню корупції в органах публічної влади в контексті економічної безпеки, імплементації технологій яких сприятиме отриманню позитивного ефекту в довгостроковій перспективі, зокрема, створенню прозоро функціонуючої системи прийняття управлінських рішень загальнодержавного та місцевого значень із високою стійкістю до проявів корупції для підвищення рівня надання громадянам державних послуг, збільшення ступеня суспільної довіри до влади. Практичні рекомендації щодо реалізації комплексного механізму запобіганню корупції в органах публічної влади в контексті економічної безпеки, імплементації технологій яких сприятиме отриманню позитивного ефекту в довгостроковій перспективі, зокрема, створенню прозоро функціонуючої системи прийняття управлінських рішень загальнодержавного та місцевого значень із високою стійкістю до проявів корупції для підвищення рівня надання громадянам державних послуг, збільшення ступеня суспільної довіри до влади. Положення та найвагоміші результати дисертаційної роботи опубліковано автором самостійно у 15 наукових працях, серед них: 5 статей у наукових фахових виданнях України, 3 статті в зарубіжних наукових періодичних виданнях, 7 праць апробаційного характеру