Стратегічні напрями розвитку інноваційно-інвестиційного потенціалу України

Abstract

Дисертація присвячена вирішенню важливого науково-практичного завдання розробки теоретичних засад, методичних положень та практичних рекомендацій щодо розвитку інноваційно-інвестиційного потенціалу України. Для вирішення цього завдання уточнено зміст таких понять, як «інновації», «інвестиції», «потенціал», «інноваційно-інвестиційний потенціал». Визначено особливості розвитку інноваційно-інвестиційного потенціалу в умовах активізації численних ризиків та загроз на рівні держави, регіону та суб’єктів бізнесу. Виявлено у процесі вивчення теоретичних основ розвитку інноваційно-інвестиційного потенціалу національної економіки множинність підходів до визначення змісту основних його складових, критичний аналіз яких дав змогу поглибити розуміння їхнього змісту з урахуванням впливу ризиків і загроз, а саме: інновації – кінцевий вид діяльності, результатом якого є впровадження нововведень, що стає можливим в умовах подолання ризиків зовнішнього та внутрішнього середовища, у вигляді нових або удосконалених існуючих технологій, продукції, послуг або інших організаційно-технічних рішень, які мають безпековий, економічний, соціальний, науково-технічний, екологічний та інші ефекти; інвестиції – тимчасово вільні кошти інвестора, їх максимальна диверсифікація в умовах підвищених ризиків та розміщення з метою отримання вигід у майбутньому. Деталізація змісту зазначених понять стало базовим конструктом для визначення поняття «інноваційно-інвестиційний потенціал» як сукупності об'єктивних умов розвитку країни, її характеристик, які сприяють залученню інвестицій в інноваційний процес та роблять можливим їх примноження в умовах підвищених ризиків зовнішнього та внутрішнього середовища з метою розвитку наукоємних виробництв, збільшення обсягів виробництва товарів з високим вмістом доданої вартості та зрештою – підвищення економічних, соціальних, технологічних, екологічних ефектів у суспільстві через інвестиції в науково-технічний прогрес та розвиток бізнес-середовища. Доведено, що для інноваційно-інвестиційного потенціалу характерні такі взаємопов'язані і взаємообумовлені етапи його відтворювального циклу як формування, реалізації, використання, збереження та розвитку. Систематизовано класифікаційні ознаки інноваційно-інвестиційного потенціалу за такими критеріями, як видимість елементів потенціалу (наявний та перспективний; рівень використання (адаптований до сучасного рівня розвитку економіки з наявною можливістю використання та той, що ще не використовується через об’єктивні чи суб’єктивні обставини); здатність реалізації потенціалу у процесі здійснення інноваційно-інвестиційної діяльності (потенціал розподіляють на той, що можливо (або неможливо) задіяти в економічній, виробничій, інших видах діяльності); достатності та недостатності потенціалу для досягнення інноваційно-інвестиційних цілей; міри та строк реалізації (поточний рівень та перспективний рівень потенціалу, який може бути досягнутий в короткостроковій чи довгостроковій перспективі). Визначено, що формування, реалізація, розвиток інноваційно-інвестиційного потенціалу активізує економічні процеси в суспільстві. Завдяки збільшенню обсягів інвестицій в інноваційну діяльність відбувається нарощування інноваційних ідей, продуктів, що своєю чергою збільшує потребу в ресурсах, стимулює розширене відтворення. У результаті підвищується ефективність виробництва, підвищується рівень зайнятості, життя населення, купівельна спроможність. При формуванні інноваційно-інвестиційного потенціалу необхідно врахувати як і при формуванні інноваційного, наявні в країні інтелектуальні, інвестиційні, матеріальні, трудові, природні ресурси, сукупність інвестиційних ресурсів, інформаційні та організаційні компоненти, корегувати відповідно до державних пріоритетів інноваційну, інвестиційну політику держави, систематично на всіх рівнях здійснювати пошук стратегічних активів, нових ринків збуту тощо. Систематизовано джерела надходження інвестиційних ресурсів. Окремо виділено джерела венчурного інвестування, тобто довгострокові вкладення коштів з метою отримання прибутку при наявності високого рівня ризику в акції фірм, які займаються виробництвом і реалізацією наукомістких продуктів, до яких належать: кошти засновників фірми, що створює інноваційний продукт (статутний капітал, прибуток, амортизаційні відрахування, доходи від емісії цінних паперів тощо); кошти партнерів фірми (ресурси торгово-промислових, фінансово-промислових груп, чи торгових, фінансово-кредитних установ тощо); кошти банків, кредитних спілок, венчурних компаній, венчурних центрів, страхових, пенсійних фондів тощо. Відмічено необхідність диверсифікації джерел надходження та розміщення інвестицій для мінімізації потенційних ризиків. У результаті проведеного дослідження існуючих методів оцінювання інноваційно-інвестиційного потенціалу різних рівнів здійснено їх структурування та згрупування таким чином: метод бальної оцінки компонентів, кожний компонент представляється кількісними значеннями в певних межах; метод кластерного аналізу, за якого оцінювання здійснюється з використанням еталонів, ранжируваних бальних оцінок з визначенням високого, середнього і низького рівня; метод індексів, який дає можливість співвідносити фактичні значення з нормованими шляхом переведення якісних показників в кількісні; експертний метод; інтегральний метод, з використанням якого стає можливим об’єднувати кількісні і якісні оцінки інноваційно-інвестиційного потенціалу у вигляді одного показника. Доведено доцільність використання при оцінюванні інноваційно-інвестиційного потенціалу у поєднанні рейтинговий, експертний та інтегральний методи. Окреслено почерговість проведення оцінювання інноваційно-інвестиційного потенціалу: по-перше, визначення цілей, завдань оцінювання інноваційно-інвестиційного потенціалу, наявної методичної бази оцінювання та закордонних аналогів; по-друге, дослідження факторів впливу на формування та реалізацію інноваційно-інвестиційного потенціалу за короткостроковою та довгостроковою ознакою; по-третє, проведення SWOT-аналізу інноваційно-інвестиційного потенціалу та здійснюється формування комплексу оціночних показників. Розроблення методики оцінювання інвестиційної привабливості; формування комплексу оціночних індикаторів у розрізі економічного, інноваційного, трудового та ресурсно-інфраструктурного компонентів; визначення інтегрального показника рівня інноваційно-інвестиційного потенціалу; по-четверте, визначення стратегічних орієнтирів реалізації інноваційно-інвестиційного потенціалу України. У результаті аналізу динаміки інноваційних та інвестиційних процесів в Україні зроблені узагальнення такого плану. Основним джерелом фінансування інновацій у 2015-2021 роках залишаються власні кошти підприємств. Кошти державного бюджету, кошти нерезидентів займають незначну частину. У національній економіці вкладається приблизно 99 % інвестицій у матеріальні активи (капітальне будівництво, придбання машин та обладнання, транспортних засобів, капітальний ремонт, готова продукція) і лише 1 % інвестицій у нематеріальні активи (об'єкти інтелектуальної та промислової власності, права, ліцензії тощо), що свідчить про невисокий інноваційно-технічний рівень продукції, що розробляється та модернізується. Акцентується увага на тому, що за період 2011-2020 рр. обсяг витрат на інновації в Україні скоротився на 47 %, що призводить до зменшення інноваційної активності підприємств, і відповідно, до зменшення обсягу реалізованої продукції, що в кінцевому результаті призводить до зниження рівня ВВП. За останні 10 років частка інноваційно активних підприємств у загальній кількості промислових підприємств варіювалася в межах 15,8-18,9 %. У процесі моніторингу рейтингових показників The Global Innovation Index – Глобального індексу інновацій, Індексу інноваційного розвитку за Bloomberg, The Global Sustainable Competitiveness Index – Глобального індексу стійкої конкурентоспроможності, The Global Talent Competitiveness Index – Глобального індексу конкурентоспроможності талантів, Інноваційного індексу конкретизується місце України у зазначених рейтингах. Так, Україна за індексом інноваційного розвитку Bloomberg, за період з 2015 року по 2021 роки втратила 25 пунктів, які включають: продуктивність праці; патентна активність; ефективність вищої освіти; виробництво з доданою вартістю або технологічні можливості (додана вартість виробництва стосовно ВВП); інтенсивність досліджень і розробок (витрати на НДДКР щодо ВВП); концентрація дослідників (чисельність науковців на 1 млн мешканців країни); проникнення високих технологій або кількість високотехнологічних підприємств (частка інноваційних компаній в загальній кількості підприємств). За зазначеним показником у 2021 році із 60 країн Україна посіла 58-ме місце. Інноваційний індекс Європейського інноваційного табло для України має тенденцію також до зниження. За звітом European Innovation Scoreboard 2023 Україна вважається новатором з продуктивністю 31,0 % від середнього по ЄС. Систематизовано ризики інноваційно-інвестиційного потенціалу за такими ознаками: за напрямом дії (внутрішні, зовнішні); за видами стабільності (стабільності постачальників, стабільності партнерів); за елементами кон’юнктури ринку (ринковий ризик, ризик зменшення попиту, ризик надлишку пропозиції); за суб’єктами, видами, обсягом фінансування (банківський ризик, ризик скорочення фінансування інноваційних проєктів, збільшення інфляції, зменшення бюджетних відрахувань); за важелями впливу (зміни податкової політики, ризик зриву намічених програм, ризик помилкових прогнозів); ризики, що виникають у процесі реалізації інноваційних проєктів. Воєнні дії на території країни, політична нестабільність, зміна умов економічної діяльності, інституційні трансформації, зміна кон’юнктури ринку розглянуті як ризикопороджуючі фактори внутрішніх, зовнішніх загроз та ризиків розвитку інноваційно-інвестиційному потенціалу України. Запропоновано ключові пріоритети максимізації цифрових трансформацій в Україні як основи розвитку інноваційно-інвестиційного потенціалу. Проведене оцінювання інноваційно-інвестиційного потенціалу дало можливість зробити такі висновки: рівень інноваційно-інвестиційного потенціалу України за період 2009-2021 рр. оцінюється як високий, але має тенденцію до зниження; складові індексу підтверджують високий рівень компонент, які його формують: високий рівень економічної компоненти (0,8591), інноваційної компоненти (0,8722), інфраструктурно-ресурсної (0,8622) та трудової (0,9095) компонент; відмінність індексів IІІП (розрахованого за ф.6) та * ІІП I (розрахованого за ф.12) становить 21,37 %, що може вказувати на врахування синергетичного ефекту спільного впливу показників, які його формують. Обґрунтовано, що перетворення інвестиційного потенціалу на дієвий ресурс розвитку економіки, стимулювання інноваційного вектора розвитку України доцільно шляхом розробки комплексної інноваційно-інвестиційної стратегії, впровадження ефективних організаційно економічних механізмів її реалізації, ліквідації міжсекторальних, міжрегіональних дисбалансів у обсягах вкладених інвестицій, підтримки експорту, використанням дипломатичних каналів просування українських товарів на експортних ринках. У результаті узагальнення наукових підходів до обґрунтування інструментів, важелів, напрямів вдосконалення розвитку інноваційно-інвестиційного потенціалу, у роботі зазначено, що необхідно активізувати бюджетні, грошово- кредитні інструменти в частині запровадження податкових канікул, податкових пільг, дотацій, інвестиційних кредитів, мінімізації рівня інвестиційних ризиків. Спрямувати державну інноваційно-інвестиційну політику необхідно на нарощування всіх компонентів інноваційного та інвестиційного потенціалу з метою виходу на інноваційну траєкторію розвитку суспільства, ліквідацію диспропорцій в економічному розвитку регіонів, що особливо посилилась у результаті руйнувань у період війни. Посилити інституційний, інфраструктурний вплив на інноваційно- інвестиційний потенціал запропоновано за допомогою створення та розвитку інститутів державно-приватного партнерства та розвитку (інноваційних, інвестиційних, венчурних фондів та ін.), інститутів інноваційно-інвестиційної сфери (страхових, консультаційних, аудиторських компаній); елементів інноваційної системи (технопарків, консалтингових фірм тощо), використання концесії та контракту життєвого циклу для залучення позабюджетних інвестицій в інфраструктуру. Серед стратегічних пріоритетів формування інноваційно-інвестиційного потенціалу в довгостроковій перспективі на рівні держави виокремлено: формування цифрової інфраструктури шляхом розробки активних стратегій цифровізації; створення бази цифрових активів; встановлення нормативно-правової бази цифровізації економіки; забезпечення безперебійного широкосмугового зв'язку, однакового доступу як для міських, так і для сільських районів високошвидкісним Інтернетом, мережею 5G та надійними мережами Інтернету. Обґрунтовано можливі напрями післявоєнного відновлення економіки України у контексті реалізації інноваційно-інвестиційного потенціалу в короткостроковій перспективі, а саме: впровадження регуляторних реформ, реконструкція фізичної інфраструктури, розвиток людського капіталу, підтримка українських технологічних компаній та оновлення технологій. Досліджено процес ефективного стратегічного управління розвитком інноваційно-інвестиційного потенціалу України. Запропоновано структурно-логічну схему стратегічного управління розвитком інноваційно-інвестиційного потенціалу України, що дозволяє сформулювати стратегічні проблеми і стратегічні орієнтири розвитку, пов’язати стратегічні орієнтири розвитку інноваційно-інвестиційного потенціалу з можливостями, загрозами розвитку на основі аналізу сильних, слабких сторін, переваг національної економіки. Удосконалено прикладний інструментарій розробки та реалізації стратегії розвитку інноваційно-інвестиційного потенціалу України, проблемно-орієнтованої дорожньої карти з ідентифікацію ключових проблем, стратегічних орієнтирів та наслідків розвиту інноваційно-інвестиційного потенціалу України та на цій основі розроблено науково-практичних рекомендації щодо подальшого розвитку інноваційно-інвестиційного потенціалу на середньо- та довгострокову перспективу.