Механізми державного управління системою надання соціальних послуг в умовах децентралізації владних повноважень

Abstract

Дисертація присвячена теоретичному та практичному вирішенню наукової проблеми удосконалення механізмів державного управління системою надання соціальних послуг та розробленню моделі модернізації механізмів державного управління системи надання соціальних послуг в Україні. В роботі охарактеризовано наукові підходи до визначення сутності механізмів державного управління системою надання соціальних послуг, аналіз дослідження свідчить про те, що різноманітні аспекти системи соціального забезпечення привертають увагу багатьох науковців та дослідників вітчизняного наукового середовища, такі як державне управління, політологія, соціологія, економіка тощо. Запропоновано модернізаційний підхід до моніторингу регіональних процесів, що впливають на ефективність соціального захисту, та передбачає такі етапи: формування системи показників, що характеризують модернізаційний рівень сфери соціальних послуг; визначення рівнів розвитку регіону за складовими, до яких належить: рівень модернізації економічної сфери, модернізаційний рівень демографічної складової та модернізаційний рівень зайнятості; визначення вагових коефіцієнтів для кожної групи показників та розрахунок інтегральних показників, ранжування регіонів; вибір критеріїв класифікації та групування регіонів відповідно до рівня модернізації сфери соціальних послуг; визначення регіональних особливостей відповідно до рівня модернізації надання соціальних послуг кожної групи регіонів, виявлення найважливіших проблем кожного регіону. Систематизовано наукові підходи до класифікації механізмів державного управління системою надання соціальних послуг, які, на відміну від наявних, дозволяють виокремити комплексний державний механізм управління відповідною системою надання послуг, а також окреслити його зміст, сутність та взаємозв’язок його складових в контексті дотримання вимог та стандартів Європейського Союзу; підвищення раціональності кадрового забезпечення та ефективності використання бюджетних видатків на соціальні послуги шляхом підвищення престижу та соціальної захищеності професії соціального працівника. Удосконалено наукові підходи щодо дослідження європейських моделей до взаємодії між державою та неурядовими організаціями у сфері соціальних послуг (скандинавська, континентальна, англосаксонська та перехідна), які характеризуються унікальним набором особливостей, що впливають на роль і внесок неурядових організацій у наданні соціальних послуг та механізми фінансування цих послуг з державного бюджету. Визначено проблеми впровадження інституційних механізмів державного управління соціальними послугами, а саме прогалини бюджетного законодавства, які порушують рівність суб’єктів надання соціальних послуг у доступі до отримання бюджетних коштів; неузгодженість чинного законодавства, що регулює надання соціальних послуг, призводить до суперечності правових норм в умовах війни; правова невизначеність у сфері соціального забезпечення. Вивчення напрямів державного фінансування підтвердило, що саме державні інструменти знищують конкуренцію, ринкові відносини в системі надання соціальних послуг і призводять до монополії ринку, низької якості та ефективності цих послуг. Впровадженню керованих державою фінансових механізмів надання соціальних послуг перешкоджає відсутність: затверджено державні мінімальні стандарти соціальних послуг; система ліцензування таких послуг, сертифікація організацій, що їх надають; тарифне регулювання платних соціальних послуг. Досліджено, що стан кадрового механізму у системі соціального захисту населення України можна оцінити як незадовільний. Це визначається і викликано негативним впливом кількох факторів, таких як: звільнення кваліфікованих соціальних працівників через низьку оплату праці, неналежні соціально-побутові умови та соціальне забезпечення; різкий дефіцит і низький рівень кваліфікованих кадрів соціальної роботи; відсутність систем постійного професійного навчання персоналу, моніторингу та прогнозування потреб у кваліфікованих кадрах; відсутня національна кадрова політика у сфері надання соціальних послуг. Визначено шляхи вдосконалення механізму державного управління системою надання соціальних послуг: приведення законодавчих та нормативно-правових актів, що регулюють надання соціальних послуг в Україні, до відповідних вимог, норм і стандартів права Європейського Союзу, забезпечення рівного доступу до бюджетних коштів для всіх суб’єктів надання соціальних послуг. Досліджено необхідність розробки та вдосконалення нормативно-правових актів у сфері бюджетного, господарського, цивільного та податкового законодавства України, що регулюють механізм державного управління соціальними послугами. Для підвищення ефективності використання коштів бюджету соціальних послуг система соціального обслуговування повністю фінансується за кошти Державного бюджету України та окремих статей соціальних видатків. Досліджено механізм, який регулює бюджетне законодавство щодо можливості спрямування бюджетних соціальних видатків недержавним організаціям, що надають соціальні послуги. Досліджено механізм переходу від розрахункового фінансування суб’єктів надання соціальних послуг до прямого фінансування (соціальне замовлення) та удосконалення методики оплати праці, яка має на меті підвищити престиж професії та забезпечити матеріальну захищеність соціальних працівників, виходячи зі складності та обсягу роботи, яку виконують соціальні працівники. Визначено необхідність удосконалення оцінки результатів якісної соціальної допомоги та атестації соціальних працівників відповідно до міжнародних стандартів, удосконалення кадрового забезпечення в системі надання соціальних послуг та гармонізація її з вимогами, нормами та стандартами ЄС. Достовірність отриманих результатів підтверджується значним масивом економіко-статистичної, законодавчої, нормативної та систематичної інформації. Найважливішими висновками для визначення наукової новизни дослідження та особистого внеску роботи є: 1) модель моніторингу регіональних процесів, що впливають на ефективність соціального захисту та якості надання соціальних послуг, який передбачає такі етапи: формування системи показників, що характеризують модернізаційний рівень сфери соціальних послуг; визначення рівнів розвитку регіону за складовими, до яких належить: рівень модернізації економічної сфери, модернізаційний рівень демографічної складової та модернізаційний рівень зайнятості; визначення ваги коефіцієнтів кожної групи показників та розрахунок інтегральних показників, регіональних рейтингів; вибір критеріїв класифікації та групування регіонів відповідно до рівня модернізації сфери соціальних послуг; визначення регіональних особливостей відповідно до рівня модернізації надання соціальних послуг для кожної розрахованої групи, виявлення найважливіших проблем кожного регіону; 2) концептуальний підхід до модернізації системи надання соціальних послуг, який, на відміну від наявних, заснований на принципах децентралізації та субсидіарності, що передбачає перекладення частини повноважень, ресурсів та відповідальності за надання соціальних послуг із верхніх рівнів державного управління на більш низькі, забезпечуючи їх самостійне управління та виконання якнайближче до бенефіціарів. Такий підхід передбачає, що роль держави має бути скорочена до встановлення ключових пріоритетів, розробки політики стратегічного планування у даній сфері, мінімізуючи її прямий вплив на процеси надання соціальних послуг; 3) класифікація механізмів державного управління системою надання соціальних послуг, які, на відміну від наявної, у результаті взаємодії утворюють комплексний державний механізм управління відповідною системою надання послуг, його зміст, сутність та взаємозв’язок, зокрема розробку пакета правових актів, що регулюють складові механізму державного управління соціальними послугами: дотримання вимог та стандартів Європейського Союзу; збільшення ефективності та раціональності використання бюджетних видатків на забезпечення соціальних послуг; кадрове забезпечення шляхом підвищення престижу та соціальної захищеності професії соціального працівника, забезпечення працевлаштування випускників за фахом та реалізація кадрової політики у сфері надання соціальних послуг відповідно до вимог, норм та стандартів ЄС; 4) наукові підходи щодо дослідження європейських моделей до взаємодії між державою та неурядовими організаціями у сфері соціальних послуг (скандинавська, континентальна, англосаксонська та перехідна), які характеризуються унікальним набором особливостей, що впливають на роль і внесок неурядових установ у сфері надання соціальних послуг та механізми фінансування цих послуг з державного бюджету; 5) уточнення дефініції «соціальна послуга», яке передбачає широкий спектр заходів, які виконуються спільно державними структурами, окремими особами та недержавними установами, що спрямовані на допомогу людям у складних обставинах, маючи за мету сприяти їх поверненню до активного і задовільного життя; 6) напрями застосування ефективного інструментарію державного управління системою надання соціальних послуг на різних рівнях співпраці представників влади та установ державного та недержавного секторів на засадах конструктивізму рівності та відносин сторін, а також зміцнення інституційної спроможності. Представлені напрями вказують на необхідність подальшого розвитку та адаптації системи надання соціальних послуг в Україні, що зокрема включає підвищення рівня доступності та якості соціальних послуг, а також розробку ефективних механізмів для відповідності послуг потребам населення; 7) структурування стратегічних напрямків удосконалення механізму державного управління системою надання соціальних послуг в Україні згруповано в інституційний, фінансовий та кадровий, що мають забезпечити: рівні можливості бюджетного фінансування; розробку та удосконалення нормативно-правового забезпечення, що регулює функціонування механізмів державного управління наданням соціальних послуг; підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів на соціальні послуги; регулювання бюджетного законодавства що включає можливість передачі бюджетних соціальних видатків недержавним організаціям, що надають соціальні послуги; перспективу запровадити систему оплати праці соціальних працівників, яка підвищує престиж професії та посилює соціальну захищеність соціальних працівників залежно від складності та обсягу роботи, яку виконують соціальні працівники.