Державне регулювання та контроль у сфері використання земельних ресурсів в Україні

Abstract

Дисертаційна робота присвячена поглибленню теоретико-методичних засад та розробці практичних рекомендацій щодо державного регулювання і контролю у сфері використання земельних ресурсів в Україні. Земельні ресурси та пов’язані з їх використанням відносини є однією з ключових детермінант як соціально-економічного розвитку, так і економічної безпеки країни. Ефективне державне регулювання сфери користування земельними ресурсами стає основою стійкого зростання національної економіки, посилення національної самоідентифікації та державотворчості. Відповідно державна політика в частині регулювання та контролю використання земельних ресурсів повинна реалізовуватись на засадах справедливості, ясності, неупередженості та прозорості. Таким чином, проблематика удосконалення державного регулювання і контролю щодо їх використання є надзвичайно актуальною, оскільки саме ці ресурси мають визначальне значення для життєзабезпечення населення країни, та водночас володіють такими унікальними особливостями, як вичерпність, багатофункціональність застосування та неможливість відтворення. Характер державного регулювання і контролю щодо використання земельних ресурсів після земельної реформи та відкриття ринку землі зазнав суттєвих змін. На сьогодні формування і реалізація державою регулювання і контролю є складним та багатоаспектним процесом, що потребує нових підходів, заснованих на науковій складовій та сучасних викликах сьогодення. Актуальності це питання також набуває у зв’язку з прискоренням євроінтеграційних процесів та необхідністю наближення вітчизняних регулятивних процесів до норм і стандартів ЄС. Подальше долучення України до європейського економічного простору та її сталий соціально-економічний розвиток неможливі без удосконалення державного регулювання і контролю сфери використання земельних ресурсів. Дисертаційну роботу виконано у рамках реалізації науково-дослідних робіт Національного університету «Чернігівська політехніка», а саме: «Публічне управління та децентралізація влади» (номер державної реєстрації 0120U101815), у межах якої розроблено методичні підходи до моніторингу і контролю використання земельних ресурсів в умовах децентралізації; «Європейський досвід інноваційного розвитку системи публічного управління для забезпечення суспільної стабільності України» (номер державної реєстрації 0120U104277), у межах якої дисертантом запропоновано модель імплементації зарубіжного досвіду для удосконалення державного регулювання і контролю за використанням земельних ресурсів; «Розробка науково-прикладних засад реалізації державної політики розвитку підприємництва в умовах децентралізації влади» (номер державної реєстрації 0120U101816), в рамках якої здобувачем було розроблено рекомендації щодо державного стимулювання розвитку малих агропромислових підприємств в контексті надання їм пільгових умов землекористування. Метою дисертаційної роботи є поглиблення теоретико-методичних положень та розробка практичних рекомендацій щодо державного регулювання та контролю у сфері використання земельних ресурсів в Україні. Об’єктом дослідження є процес державного регулювання та контролю у сфері використання земельних ресурсів в України. Предметом дослідження є теоретико-методичні та прикладні аспекти державного регулювання та контролю у сфері використання земельних ресурсів в України. Теоретичним підґрунтям та інформаційною основою дисертаційного дослідження були законодавчі та нормативно-правові акти, фундаментальні положення теорії публічного управління щодо державного регулювання і контролю у сфері використання земельних ресурсів, дані Державної служби статистики України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, статистичних служб інших держав та міжнародних організацій, а також інтернет-ресурси та власні напрацювання автора. У роботі сформовано та вирішено низку завдань, що дозволило отримати нові або такі, які характеризуються новизною результатів. З’ясовано теоретичну сутність категорії «земельні ресурси», як об’єкту державного регулювання та контролю, виділено основні підходи до визначення цього терміну та узагальнено їх. Досліджено процес еволюції поняття «земельні ресурси» від ототожнення його з поняттями «земля» і «земельна ділянка» до територіально-природного та інтегрального багатофункціонального ресурсу. Наведено авторський підхід до визначення поняття «земельні ресурси» в контексті об’єктивізації його щодо державного регулювання та контролю, а саме їм було надано визначення специфічного багатофункціонального різновиду природних ресурсів, що виступає одночасно засобом і предметом виробництва, забезпечує просторове розміщення населення та являє собою джерело різного роду правовідносин, що регламентовані законодавчими нормами та підлягають обов’язковим заходам регулювання і контролю з боку держави. Запропоновано авторський підхід до класифікації земельних ресурсів на основі визначення таких блоків класифікаційних характеристик, як економічні, правові, соціальні, екологічні, кожен з яких включає ряд класифікаційних ознак, що дає змогу деталізувати та підвищити тим самим ефективність державного регулювання та контролю сфери використання земельних ресурсів. Систематизовано та надано характеристику функціям земельних ресурсів, як таких, що визначають роль та сутність дефініції «земельні ресурси». Основними функціями зазначеного виду ресурсів визначено наступні: забезпечувальна, розвиваюча, просторова, сировинна, виробнича, екологічна, соціальна, історико-культурна, безпекова. Наведено авторські визначення понять «державне регулювання у сфері використання земельних ресурсів», «державний контроль за використанням земельних ресурсів». Під державним регулюванням у сфері використання земельних ресурсів розуміємо сукупність взаємопов'язаних організаційних, нормативно-правових, соціально-економічних та екологічних дій органів публічної влади, що регламентуються нормами права та спрямовані на впорядкування процесу використання земельних ресурсів. Державний контроль за використанням земельних ресурсів являє собою функцію управління органів публічного управління, що спрямована на дотримання положень земельного й іншого природоохоронного законодавства щодо використання земельних ресурсів. Узагальнено зарубіжний досвід щодо державного регулювання та контролю у сфері використання земельних ресурсів та обґрунтовано пропозиції щодо адаптації та впровадження найбільш успішних заходів у вітчизняну практику. Запропоновано розділити такі інструменти на дві групи – організаційно-адміністративні та економічні Запропоновані інструменти можуть стати складовими елементами комплексної структурно-функціональної моделі удосконалення державного регулювання та контролю використання земельних ресурсів в Україні. Визначено ключові детермінанти впливу на процеси державного регулювання та контролю використання земельних ресурсів в Україні та класифіковано їх за такими ознаками: залежно від масштабу впливу та охоплення: світові, міждержавні, державні; залежно від походження причини впливу: зовнішні, внутрішні, змішані; залежно від природи впливу: політичні, соціальні, економічні, правові, техногенні, екологічні, безпекові, культурні; залежно від результатів впливу: стримуючі, стимулюючі, превентивні, захисні. Зазначена класифікація дасть можливість врахувати наведені чинники впливу при розробці стратегічних орієнтирів формування ефективної системи державного регулювання та контролю у сфері використання земельних ресурсів. Запропоновано стратегічні напрями формування ефективної системи державного регулювання та контролю у сфері використання земельних ресурсів, що передбачають підвищення ефективності державного регулювання і контролю у сфері використання земельних ресурсів, підвищення інвестиційної привабливості аграрного сектору вітчизняної економіки, удосконалення ведення земельного кадастру і моніторингу використання земельних ресурсів, підвищення рівня залученості до контрольної діяльності щодо використання земельних ресурсів громадського контролю, удосконалення регулювання і контролю земельного ринку, посилення заходів щодо екологічного контролю та захисту земельних ресурсів. Побудовано комплексну структурно-функціональну модель удосконалення державного регулювання та контролю використання земельних ресурсів, що враховує детермінанти впливу, включає методику оцінки ефективності за відповідними критеріями та направлена на реалізацію стратегічних напрямів подальшого розвитку системи державного регулювання та контролю використання земельних ресурсів. Обґрунтовано створення єдиної цифрової платформи використання земельних ресурсів як фактору підвищення якості державного регулювання і контролю. Головним завданням, що вирішує використання такої платформи є створення віртуального середовища як для комунікації всіх учасників відносин земельного використання, так і для підвищення результативності державного контролю. Теоретичне та практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що основні положення дисертаційної роботи, отримані результати та висновки можуть бути використані у практичній діяльності державних установ та органів місцевого самоврядування з метою удосконалення регулювання і контролю за сферою використання земельних ресурсів. Основні наукові положення дисертаційної роботи доведено до рівня практичних рекомендацій і науково-методичних підходів; головні висновки та пропозиції, отримані в результаті дослідження, можуть бути використані в управлінській роботі державних та місцевих органів влади, в управлінській діяльності органів місцевого самоврядування, установ та відомств. Основні результати дисертаційної роботи опубліковано у 10 наукових працях, у тому числі 3 статті у наукових фахових виданнях України, 1 стаття у науковому виданні іншої країни, яке включено до міжнародної наукометричної бази даних Web of Science, 1 стаття у науковому періодичному виданні іншої держави, 5 праць апробаційного характеру.