Розвиток системи управління людськими ресурсами на державній службі в Україні

Abstract

Дисертація присвячена обґрунтуванню теоретико-методичних засад розвитку системи управління людськими ресурсами на державній службі та розробленню рекомендації щодо їх практичного впровадження в Україні. У роботі акцентовано увагу на тому, що в період повоєнної відбудови в Україні очікується проведення ряду системних та радикальних державно-управлінських реформ, успіх реалізації яких, у першу чергу, критично залежатиме від можливості створення спроможної, стійкої, професійної та незалежної вітчизняної державної служби, сучасних процедур для ухвалення й виконання ефективних рішень, безпосередньо іміджу державної служби як конкурентного роботодавця, привабливого для мотивованих і компетентних фахівців. І це є логічним, адже нові вимоги до державного управління висувають відповідні вимоги до державної служби та її головного ресурсу – державних службовців, здатних надавати якісні послуги та працювати на досягнення результатів в інтересах суспільства, застосовувати європейські стандарти державного управління та виробляти результативну та ефективну державну політику в умовах змін. Водночас доцільно констатувати, що на сьогодні важливого значення для управління персоналом на державній службі все більше набуває ідеологія людиноцентризму (як антропологічна стратегія), основою якої є конституційна засада, що визнає людину, її життя і здоров᾿я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю в Україні (ст. 3 Конституції України). Відповідно управління на рівні держави набуває соціально-орієнтованого спрямування, в результаті чого саме людина розглядається як основна рушійна сила соціально-економічного розвитку суспільства. Зазначені обставини, з одного боку, актуалізують, а з іншого − обумовлюють об’єктивну доцільність комплексного наукового осмислення прогресивних тенденцій щодо подальшого розвитку системи управління людськими ресурсами (HR – Human Resource) на державній службі в Україні. Адже в умовах переходу від від бюрократичної організації до сервісно-орієнтованої держави, коли відбувається швидке старіння професійних компетентностей, управління людськими ресурсами (HRМ – Human Resource Management) на державній службі стає надзвичайно важливим, оскільки сприяє підвищенню результативності, ефективності, професійності та майстерності державних службовців, здатних застосовувати європейські стандарти державного управління та виробляти державну політику в умовах сучасних змін. Метою дисертаційної роботи визначено обґрунтування теоретико-методичних засад розвитку системи управління людськими ресурсами на державній службі та розробка рекомендацій щодо їх практичного впровадження в Україні. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі модернізації державної служби. Предмет дослідження – розвиток системи управління людськими ресурсами на державній службі в Україні. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають загальнонаукові та спеціальні методи пізнання суспільних явищ та особливостей публічного управління. У дисертаційній роботі розглянуто сутність людських ресурсів як об᾿єкта управління на державній службі та уточнено понятійно-категорійний апарат у цій сфері. На цій основі сформовано систему авторських категорій у контексті дослідження людських ресурсів як об’єкта управління на державній службі (людські ресурси - людські ресурси державної служби – управління людськими ресурсами на державній службі). Обгрунтовано, що визнання людських ресурсів як ключових передбачає застосування стратегічного підходу до управління ними. Саме тому на сьогодні HRМ перетворюється на одну з головних функцій будь-якого органу державної влади. Уніфіковано концептуальні особливості управління людськими ресурсами. Для цього проведено ретроспективний огляд концептуальних засад управління персоналом/людськими ресурсами. Артикульовано, що “концепції “управління персоналом” і “управління людськими ресурсами” не є тотожними, адже кожна з них має власну історію, логіку, закономірності виникнення та розвитку, обумовленими відповідними факторами економічного і суспільного розвитку. На цій основі визначено основні спільні та відмінні риси в наукових підходах до концептуалізації понять “управління персоналом” і “управління людськими ресурсами”. Уточнено склад та характерні ознаки системи управління людськими ресурсами на державній службі. Систему управління людськими ресурсами на державній службі визначено як сукупність взаємопов᾿язаних елементів, що представлена єдністю різних підсистем (планування людських ресурсів; організації проходження державної служби; мотивації; навчання та професійного розвитку HR; організаційної культури та онбордингу; кадрового аудиту), що сприяють формуванню умов результативної та ефективної зайнятості та добробуту державних службовців, а також розвитку/оновленню їх професійного, компетентнісного та світоглядного рівня. Все це дозволило ідентифікувати характерні ознаки сучасної системи HRМ на державній службі. Проведено діагностику стану кадрового забезпечення державної служби в Україні у 2019-2023 роках з використанням таких ознак: загальна кількість державних службовців; кількість державних службовців, які виїхали за кордон з 24 лютого 2022 року; кількість державних службовців, які перебувають на тимчасово окупованих територіях або в межах районів воєнних (бойових) дій; кількість державних службовців, які мобілізовані, або проходять службу у військах територіальної оборони Збройних Сил Україні (ЗСУ) та добровольчих формувань територіальних громад; плинність кадрів; розподіл персоналу за статтю; кількість працівників, які пройшли підвищення кваліфікації та ін. На цій підставі виокремлено основні проблеми кадрового забезпечення на державній службі в Україні та зроблено висновок про нагальну необхідність модернізації кадрового забезпечення державної служби України в умовах сучасних суспільних викликів та загроз. Охарактеризовано інституційно-правове середовище функціонування системи управління людськими ресурсами на державній службі в Україні. Відзначено, що ідея людиноцентризму на державній службі, яка панує в сучасних концепціях і доктринах, так чи інакше втілюється в правові норми, призначені для впорядкування суспільних зв’язків, які виникають при реалізації державними службовцями прав і виконання обов’язків. Уточнено основні проблеми інституційно-правового середовища функціонування системи управління людськими ресурсами на державній службі в Україні. З᾿ясовано особливості цифровізації управління HR-процесами на державній службі в Україні (у т.ч. й в умовах воєнного стану). Актуалізовано необхідність перетворення держави на конкурентного роботодавця, здатного впроваджувати найкращі цифрові практики HR-менеджменту на державній службі. Сформовано вектори подальшої успішної цифровізації управління HR-процесами на державній службі в Україні. Розглянуто управління талантами як інноваційний елемент стратегії розвитку системи управління людськими ресурсами на державній службі та визначено перспективні напрями забезпечення його результативності й ефективності у сфері державної служби України. Доведено, що управління талантами на державній службі − це один із найважливіших функціональних напрямків діяльності у сфері HRМ. З метою забезпечення результативного та ефективного формування та розвитку системи управління талантами на державній службі в Україні (з одного боку, в умовах існування на ринку праці усіх чотирьох поколінь працівників одночасно, а, з іншого, в умовах воєнного стану) запропоновано практичну реалізацію ряду заходів. Сформовано модель комплексного механізму розвитку системи управління людськими ресурсами на державній службі в Україні з урахуванням можливостей імплементації прогресивного зарубіжного досвіду в цій сфері. Для цього спочатку з᾿ясовано прогресивні тенденції розвитку системи управління людськими ресурсами на державній службі в контексті зарубіжного досвіду на прикладі таких країн світу як: Німеччина, Франція, Великобританія, Казахстан, Сінгапур та Японія. Надалі у відповідності із системним підходом обгрунтовано визначальні компоненти комплексного механізму розвитку системи управління людськими ресурсами на державній службі в Україні. На цій підставі узагальнено найбільш пріоритетні напрями розвитку системи HRM на державній службі в Україні.