Механізми державного управління у сфері економічного співробітництва країн Східного партнерства

Abstract

Дисертаційна робота присвячена вивченню науково-теоретичних засад та розробці практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення механізмів державного управління у сфері економічного співробітництва країн Східного партнерства. Визначено, що теоретичні засади економічного співробітництва країн Східного партнерства засновуються на ключових положеннях теорії європейської інтеграції та Європейської політики сусідства, передбачаючи становлення механізмів державного управління у цій сфері, яка ґрунтується на компетентності, стратегічному довгостроковому плануванні, відповідальності, поширенні зв’язків між учасниками економічної співпраці. Встановлено, що Східне партнерство є одним із регіональних вимірів Європейської політики сусідства (ЄПС), яке передбачає реалізацію багатовекторних відносин, враховуючи тематичні комплексні платформи: демократія, ефективна система управління та суспільна стабільність (антикорупційні заходи, адміністративні реформи, навчання управлінського апарату, активний розвиток інститутів громадянського суспільства, ЗМІ та ін.); економічна інтеграція та конвергенція з політикою ЄС, враховуючи формування зон вільної торгівлі (забезпечення сталого розвитку торгово-економічних зв’язків й гармонізації вітчизняного законодавства із законодавчою базою ЄС); енергетична безпека (забезпечення надійного енергопостачання країн-партнерів та ЄС, розвитку джерел відновлюваної енергії); налагодження контактів між людьми (співробітництво в сфері освіти, культури і науки; лібералізація візового режиму, припинення незаконної інтелектуальної міграції). Програма ЄС «Східне партнерство» більш конкретний вияв отримала в таких флагманських ініціативах: інтегроване управління кордонами; сприяння розвитку малого і середнього бізнесу; енергетичні ринки, енергетична ефективність та відновлювальні джерела енергії; екологічний менеджмент; система боротьби із наслідками стихійних лих та техногенних катастроф. Визначено зміст дефініції «економічне співробітництво», як специфічний тип зовнішньоекономічних відносин які перебувають під впливом зовнішньої та внутрішньої політики держави орієнтованої на врегулювання взаємозалежності між акторами, що функціонують в умовах обмеженості ресурсів та конфлікту інтересів, інформаційної прозорості з метою консолідації зусиль задля досягнення стратегічної економічної ефективності. Під державним управлінням економічного співробітництва запропоновано розглядати сукупність дій органів влади на всіх рівнях управління, орієнтованих на поліпшення міждержавних відносин, виконання економічної частини Угоди про асоціацію та підтримку євроінтеграційного вектору України. Систематизовано основні функції (розробка стратегії співробітництва; розподіл повноважень та відповідальності між відповідними органами влади; адаптація національного законодавства до стандартів ЄС й технічних регламентів; інформаційно-консультативна; інституційна розбудова економічного співробітництва; моніторинг економічних відносин; участь у переговорних процесах; розвиток транспортної інфраструктури тощо), принципи (прозорості, обміну інформацією, чіткого розподілу повноважень й відповідальності, добросовісної конкуренції, досягнення згоди для усунення перешкод, партнерства, комплексності й ефективності) та завдання (формування належного законодавчого середовища; організація державної підтримки у фінансово-економічному, організаційному, політичному плані; інфраструктурне забезпечення; виявлення проблем і вибір пріоритетів розвитку співробітництва; регламентація механізмів на різних рівнях; створення дієвих інституцій, що реалізують таке співробітництво; створення системи професійного навчання у сфері державного управління) державного управління у сфері економічного співробітництва країн Східного партнерства. З’ясовано, що успішність економічного співробітництва країн Східного партнерства можлива лише за умови системного використання механізмів державного управління, які являють собою сукупність методів, інструментів, принципів, засобів, спрямованих на реалізацію управлінських рішень щодо врегулювання проблем під час проведення політики у сфері економічного співробітництва, а саме: суспільно-політичних (концептуальні засади формування політики економічного співробітництва, забезпечення розробки та послідовної реалізації), правових (нормативно-правове забезпечення), соціально-економічних (планування, своєчасність та повнота фінансового забезпечення, фінансовий контроль, сприяння фінансової стабільності), інституційно-функціональних (забезпечення відповідним інституційним середовищем, проведення модернізації організаційної структури із алгоритмічним розмежуванням повноважень учасників), структурноорганізаційних (залучення громадянського суспільства й вдосконалення його взаємодії з органами влади на різних рівнях управління, формування умов для підвищення рівня кваліфікації фахівців), інформаційних (забезпечення функціонування інформаційного простору, яке стосується питань економічного співробітництва країн Східного партнерства). Обґрунтовано, що основоположним принципом ефективної організації економічного співробітництва є взаємозалежність, яка обумовлюється безпосередньою участю в ньому значної кількості учасників, що є наслідком відсутності монополії будь-кого із учасників; наявністю соціального конфлікту інтересів, що потребує пошуку компромісних рішень; виходом за межі однієї держави, що унеможливлює його одностороннє регулювання державою та обмеженістю ресурсів. Систематизовано ключові фактори, які негативно впливають на функціонування механізмів державного управління у сфері економічного співробітництва країн Східного партнерства: недостатня поінформованість громадян України щодо економічного співробітництва країн Східного партнерства; політична нестабільність; відсутність індикаторів ефективності реалізації ключових реформ у досліджуваній сфері та відповідальності за їх дотриманням; відсутність централізованої моделі горизонтальної координації політики економічного співробітництва країн Східного партнерства; фінансова нестабільність забезпечення реалізації механізмів у сфері економічного співробітництва; неналежне кадрове забезпечення; не відповідає викликам сучасності вітчизняне законодавство у сфері реалізації механізмів економічного співробітництва. Ідентифіковано основні актуальні для України напрями, які реалізуються у механізмах державного управління у сфері економічного співробітництва країн Східного партнерства в розрізі пріоритетів: «Економічний розвиток та ринкові можливості» – подолання прогалин у доступі до фінансів та фінансової інфраструктури; залучення нових можливостей для залучення робочих місць на місцевому рівні; гармонізація цифрових ринків у контексті досягнення цілей визначених Угодою про асоціацію; імплементація положень щодо поглибленої і всеосяжної зони вільної торгівлі. «Посилення інституцій та належного врядування» – посилення механізмів верховенства права і боротьби із корупцією; реалізація ключових реформ щодо судочинства; реалізація реформи системи державного управління; досягнення цілей національної безпеки. «Взаємопов’язаність, енергоефективність, довкілля та зміна клімату» – розширення ключових мереж TEN-T; енергоефективність, використання відновлюваної енергії, а також зменшення викидів; довкілля та адаптація до змін клімату. «Мобільність та контакти між людьми» – лібералізація візового режиму та партнерства у сфері мобільності; молодь, освіта, розвиток навичок та культура; заснування Європейської школи Східного партнерства; дослідження та інновації. До ключових позитивних векторів реалізації програми ЄС «Східне партнерство» запропоновано віднести, по-перше, незважаючи на кризу в світовій економіці, значна частина учасників Східного партнерства (крім Білорусі) провели дієві економічні та структурні реформи, які насамперед орієнтовані на зближення господарського законодавства та технічних стандартів таких країн із європейськими. По-друге, завдяки створенню Східного партнерства відбулося абсолютне переформатування пострадянського простору, у результаті чого Російська Федерація втратила монополію щодо впливу на пострадянські країни, однак і до сьогодні зберігає домінуючий вплив на деякі країни Східного партнерства. По-третє, доцільно зауважити про ключову роль Східного партнерства у безпековому вимірі – як для всього ЄС, так й для країн Східного партнерства. По-четверте, значно підвищилась політична увага до України, а країни Східного партнерства отримали можливість значно посилити політичний діалог, а також прийняти участь у формуванні спільного порядку денного (шляхом участі у самітах Східного партнерства, міністерських зустрічах та інших форматах політичного залучення). Таким чином, з’явився ще один потужний майданчик для проведення зустрічей з лідерами держав-членів ЄС на найвищому рівні, на відміну від проведених двосторонніх самітів, де присутні тільки провідні лідери інституцій ЄС. По-п’яте, починаючи із 2016 року почала діяти Повна й всеохоплююча зона вільної торгівлі саме між Україною та ЄС. В умовах сьогодення Європейський Союз є ключовим торговельним партнером, саме до якого експорт товарів з України з кожним роком стрімко зростає. Проаналізовано результати реалізації механізмів державного управління у сфері економічного співробітництва країн Східного партнерства та виокремлено основні пріоритети. Визначено, що розвиток економічного співробітництва між Україною, країнами Східного партнерства та ЄС супроводжується такими проблемами (непрозорість у митному оформленні товарів, заборгованість держави, різне тлумачення законодавства, недосконалість законодавства й судочинства, зловживання службовими особами, адміністративний тиск на інвесторів, недостатня узгодженість в діях державних органів та місцевого самоврядування, негативний імідж держави; відсутність консолідованого та регулярного моніторингу проблемних ситуацій) та ризиками (спрямування економіки України на експортну модель розвитку, яка об’єктивно означає випереджаюче збільшення розмірів реалізації продукції національних підприємств на зовнішніх ринках при незначному позитивному впливі безпосередньо на економічну ситуацію всередині країни; погіршення структури експорту, як результат збільшення його сировинної й низькотехнологічної складової із низькою доданою вартістю через спрощення доступу такої продукції на зовнішні ринки; подальше загострення проблеми щодо обмеженості технічних, у першу чергу інфраструктурних (особливо транспортних) можливостей національної економіки для забезпечення належної експортної активності; неготовність державних інститутів до послідовного жорсткого захисту відповідних інтересів вітчизняних експортерів на міжнародному рівні; зростання товарної маси на внутрішньому ринку більш низькоякісної, небезпечної для споживачів імпортної продукції). Обґрунтовано, що для подолання визначених проблем та ризиків механізми державного управління у сфері розвитку економічного співробітництва повинні не лише передбачати бюджетну підтримку щодо експорту, а й створювати необхідні умови для його зростання, адже в сучасних умовах міжнародної конкуренції для належного просування вітчизняної продукції на зовнішні ринки недостатньо лише зусиль її виробників. Потрібна вагома допомога держави засобами кредитування й страхування експортних поставок, сприяння розгортання загальнонаціональної мережі відповідних інформаційних, маркетингових та консалтингових послуг, своєчасне сприяння участі національних експортерів у економічних форумах, виставках, лобіювання експорту дієвими засобами економічної дипломатії тощо. Проведене дослідження засвідчило необхідність обґрунтування стратегічних імператив реалізації механізмів державного управління у сфері економічного співробітництва країн Східного партнерства, які запропоновано систематизувати у комплексні блоки: Політично-правовий – формування узгоджених політичних рішень та реалізація послідовного євроінтеграційного курсу, який залежить насамперед від суспільно-політичної волі владних інститутів і їх готовності до можливих компромісів; прийняття ефективних нормативно-правових актів: Національної програми виконання Угоди про асоціацію, Концепції реалізації євроінтеграційної політики України, нової Стратегії інтеграції України до ЄС, які мають стати основою для своєчасної реалізації євроінтеграційної політики і покликані реалізовувати сукупність євроінтеграційних завдань. Організаційно-інформаційний – оптимізація існуючої системи державного управління для реалізації євроінтеграційної політики, вирішення її основних організаційно-економічних проблем, саме: недоліки аналізу і звітності, загальної координації, брак довгострокового планування в досліджуваній сфері тощо, що сприятиме виходу України на більш якісний рівень відносин з країнами ЄС; виокремлення завдань та функцій органів влади на всіх рівнях управління щодо належного інформаційно-аналітичного забезпечення реалізації проєкту ЄС «Східне партнерство». Фінансово-економічний – проведення належного фінансування шляхом своєчасного залучення коштів державного і місцевих бюджетів, а також всіх можливих джерел, які незаборонені законодавством, також допомоги ЄС й інших донорів у рамках діючого правового поля. Визначені завдання органів державного управління щодо державної підтримки розвитку економічного співробітництва між Україною, країнами Східного партнерства та ЄС загалом: державна підтримка повинна бути орієнтована на захист національних інтересів та відповідати вимогам діючого законодавства; підтримка не може створювати перешкоди для конкуренції, а має формувати належні умови для прозорої, доброчесної конкуренції; серед напрямів підтримки для забезпечення виходу національних виробників на європейський ринок варто орієнтуватися, насамперед, на розвиток нових технологій, адже у перспективі це забезпечить зростання доходів, значне поліпшення інфраструктури, зростання інвестицій; потрібна система контролю із залученням незалежних органів за відповідним порядком надання державної допомоги та широке інформування про прийняті рішення. Для підтримки національних виробників потрібна державна система підтримки, яка включає декілька елементів: фінансовий (експортно-кредитне агентство), інституції із підтримки й просування експорту, посилення роботи закордонних дипломатичних установ щодо їх спроможності в представленні суспільно-політичних й економічних інтересів. З метою поширення можливостей щодо використання потенціалу зони вільної торгівлі між Україною, країнами Східного партнерства та ЄС для збільшення доступу вітчизняних товарів й послуг на їх ринки актуальними залишаються зменшення нетарифних обмежень, насамперед пов’язаних із санітарними й фітосанітарними заходами і технічними бар’єрами у торгівлі, розвиток електронної торгівлі та інтеграція у Цифровий ринок ЄС, всебічна підтримка виходу малих й середніх підприємств на ринки. Важливим аспектом механізмів державного управління у сфері економічного співробітництва країн Східного партнерства є необхідність перегляду певних пунктів економічної частини Угоди про асоціацію, адже переговори зі створення зони вільної торгівлі фактично були закінчені практично 11 років тому, а за цей час економічна ситуація в Україні значно змінилася, отже проведення спільної оцінки щодо фактичної дії угоди є першочерговою. Обґрунтована необхідність налагодження системи лібералізації доступу на вітчизняний ринок, захисту інтересів національних виробників на ринку ЄС, значне розширення спільних інвестиційних проєктів безпосередньо за участю європейського капіталу у стратегічних галузях економіки України.