Управління конкурентоспроможністю промислових підприємств в умовах невизначеності

Abstract

Дисертацію присвячено розробці й науковому обґрунтуванню теоретичних і науково-методичних підходів до удосконалення методичного забезпечення управління конкурентоспроможністю промислових підприємств України в умовах невизначеності. Об’єктом дослідження є процеси формування і функціонування механізму управління конкурентоспроможністю промислових підприємств в умовах невизначеності. Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і прикладних положень щодо управління конкурентоспроможністю промислових підприємств та посилення інтеграційних процесів в умовах невизначеності. Методичною та теоретичною базою дослідження стали фундаментальні положення теорії конкуренції та конкурентоспроможності, методичні розробки та наукові праці провідних вчених з питань управління конкурентоспроможністю підприємств з урахуванням невизначеності конкурентного середовища. При вирішенні завдань дисертаційного дослідження застосовано сукупність загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, а саме: абстрагування, узагальнення, конкретизації, морфологічного аналізу – для уточнення категоріально-понятійного апарату теорії конкурентоспроможності; систематизації – для формування періодизації та класифікації еволюційного розвитку економічних теорій конкуренції та конкурентоспроможності; аналізу і синтезу, системний підхід – для визначення компонентної структури формування механізму управління конкурентоспроможністю промислових підприємств; експертний, нормативний, статистичні та економіко-математичні методи – для обґрунтування результатів інтегральної оцінки конкурентоспроможності підприємств машинобудування; економіко математичного моделювання – для ідентифікації і імовірнісної оцінки ризиків в процесі управління ризиками промислового підприємства; таблично графічний – для формалізації, систематизації, надання наочності та схематичного зображення теоретичних і практичних положень дисертаційного дослідження. В роботі доведено, що трансформація економічних відносин в Україні відбувається в умовах підвищеної невизначеності зовнішнього та внутрішнього середовища, обумовлює об’єктивну необхідність переосмислення та удосконалення науково-методичних та прикладних засад управління конкурентоспроможністю підприємств машинобудування. У вступі обґрунтовано актуальність задач дослідження, наведено наукову новизну та сформовано практичне значення одержаних результатів. В першому розділі здійснено дослідження історичного розвитку фундаментальних теорій конкуренції та конкурентоспроможності, яке надало можливість найбільш повно виявити сукупність рис, характерних для досліджуваного об'єкта та найбільш істотно впливають на формування конкурентоспроможності підприємства в сучасних умовах ринкової невизначеності. Виокремлено чотири етапи становлення і розвитку теоретичних концепцій конкурентоспроможності та факторів конкурентоспроможності, які були предметом дослідження в ці періоди. I етап (ХVІІ – ХІХ ст.) – перши спроби осмислити сутність конкурентоспроможності та окремі фактори конкурентоспроможності (теорії цінової конкуренції): продуктивність праці, виробництво продукції за нижчими, ніж у конкурентів, цінами, масштаби виробництва; II етап (кінець XIX ст. – перша половина XX ст.) – узагальнення уявлень про конкурентоспроможність як властивість суб’єкта конкуренції (теорії ефективного управління) та виокремлення факторів впливу: ефективне використання засобів та факторів виробництва, здатність управлінського персоналу адекватно реагувати на зміни зовнішнього середовища, прогнозувати зміни середовища та приймати правильні управлінські рішення, здатність управлінського персоналу впроваджувати інновації, цінова на нецінова диференціація. III етап (друга половина XX ст. ) – поглиблення знань учених щодо стратегічного інструментарію управління конкурентоспроможністю (теорія стратегічної конкурентоспроможності) та виокремлення стратегічних факторів впливу: здатність управлінського персоналу приймати групові рішення, здатність розвивати внутрішній організаційний та інноваційний потенціал підприємства, вибір правильної стратегії діяльності, вміння використовувати цінні, виняткові та неповторні ресурси фірми. IV етап (кінець XX ст. – дотепер) – системний еволюційно неоінституційний підхід до дослідження конкуренції і конкурентоспроможності (системна взаємодія підприємства та соціально економічного середовища) з виокремленням найбільш вагомих факторів: система управління спеціальними знаннями та вміннями, здібності поєднувати суперництво з співробітництвом, здатність підприємства створювати та впроваджувати принципово нові товари (послуги), здатність створення нових ринків, ринкових ніш на основі впровадження інновацій. У результаті узагальнення поглядів науковців до суспільного розвитку теорій конкуренції та конкурентоспроможності визначено сучасне баченням конкуренції на мікро-, мезо-рівнях, як еволюційно-неоінституційний процесу, що має характерні риси та відмінності від класичних концепцій дослідження. Зокрема, досліджувані явища і процеси в соціально-економічній системі розглядаються: за законами еволюції (становлення, розвиток, занепад), тобто за законами самоорганізації складних систем, основним об'єктом дослідження є процес змін, виявлення рушійних сил і факторів розвитку в умовах безперервної зміни ринку. У якості напрямку аналізу розглядається здатність конкуренції забезпечувати виживання і відтворення фірм, найбільш пристосованих до еволюції у ринковому середовищі. Закономірним станом ринку розглядається довгострокова нерівновага, яка спонукає підприємства до зміни своєї поведінки і вдосконалення конкурентних стратегій. Цінові й нецінові методи конкурентної боротьби доповнюються суперництвом рутин на підприємстві, що надає додаткові можливості для адаптивної конкурентної стратегії суперників. Процес ринкових змін розглядається як недетермінований, тобто супроводжується непередбачуваними результатами. На основі аналізу сучасних наукових підходів до розуміння сутності змісту, властивостей категорії конкурентоспроможність підприємства (відносність, обумовленість, динамічність, об'єктивність, предметність, системність, інтегральність, релевантність, емерджентність) та особливостей цієї категорії (взаємозв'язок відносної і абсолютної складових категорії, взаємопроникнення внутрішньої і зовнішньої складових, взаємовплив довгострокового та короткострокового аспектів, взаємозв’язок характеристик продукції та діяльності суб’єкта), уточнено поняття «конкурентоспроможність підприємства», у якому, на відміну від існуючих понять акцент зроблений на наступні аспекти конкурентоспроможності організації: конкурентна перевага розглядається в універсальній формі; визначається як конкурентна дія щодо використання загального потенціалу підприємства, який має організаційну природу, відповідно визначається управлінськими факторами; досягнення стійкої конкурентної переваги визначається здібностями підприємства; досягнення конкурентоспроможності зумовлено рівнем розвитку організаційних здібностей підприємства; інтеграцію і реконфігурацію потенціалів і здібностей для використання можливостей, що створюються мінливим середовищем. У авторському визначенні поняття «конкурентоспроможність підприємства» враховані особливості сучасного бачення конкуренції як еволюційно-неоінституційного процесу. Проведене дослідження основних конкурентних переваг підприємств країн-лідерів світової конкурентоспроможності відповідно до їх типів соціально-економічних моделей розвитку (центрально - європейський, південно-європейський, скандинавський, японський і китайський типи), дозволило визначити відповідність конкурентних переваг підприємства типу соціально-економічної моделі, у межах яких функціонують підприємства. Визначені основні детермінанти конкурентних переваг промислових підприємств країн-лідерів світової конкурентоспроможності. Швейцарія: виробництво продукції найвищого рівня якості; найвищий рівень інноваційності продукції та усіх складових процесу виробництва; системне вдосконалення менеджменту підприємства; повне охоплення комплексною системою управління конкурентоспроможності всієї діяльності підприємства; система управління конкурентоспроможності підприємства є елементом системи управління конкурентоспроможності кластера. Швеція: орієнтація виробництва промислової продукції на внутрішній і одночасно на зовнішній ринок; виробництво переважно наукоємної продукції; високий рівень механізації і автоматизації; найвищий рівень наукових досліджень; висококваліфікована робоча сила. Сполучені Штати Америки: стимулювання інноваційної діяльності через розвиток виробничого та інноваційного потенціалу; державна підтримка стратегічно важливих, але недостатньо прибуткових підприємств; підтримка підприємств на зовнішніх ринки. Японія: пріоритет НДДКР і як наслідок найсучасніші технології; ефективна система організації та мотивації праці як технологія управління людськими ресурсами; перевага розвитку виробничого потенціалу. Китай: низькі витрати виробництва, ефективна цінова політика; імпорт інновацій і швидке їх впровадження у виробництво; висока частка фінансової та виробничої участі іноземних підприємств; орієнтація на експортно-орієнтований характер виробництва продукції. Загальними детермінантами конкурентних переваг промислових підприємств країн-лідерів світової конкурентоспроможності є: інституційне забезпечення господарської діяльності національних товаровиробників; ефективне використання конкурентних переваг всіх типів із виділенням головної ролі організаційно-кадровому потенціалу; інноваційність усіх сфер діяльності підприємства; охоплення комплексною системою управління якістю господарювання. Досліджено процес управління конкурентоспроможністю підприємства: сутність основних понять теорії управління конкурентоспроможності; принципи, на яких базується процес управління конкурентоспроможністю підприємства; функції управління конкурентоспроможністю підприємства; структури механізму управління конкурентоспроможністю. Визначено необхідність при управлінні конкурентоспроможністю вираховування фактору невизначеності, що пов’язано з: особливостями розвитку системи, яка представлена сукупністю якісних і кількісних характеристик; недостатністю знань про стан зовнішнього середовища; управління конкурентоспроможністю розглядається як сукупність підсистем прийняття рішень та необхідністю знаходженням між ними компромісу; застосування. У роботі визначено компонентну структуру формування механізму управління конкурентоспроможністю промислового підприємства в умовах невизначеності, з виокремленням його основних елементів, які сукупністю суб’єктів, об’єктів, мети, завдань, принципів, функцій, методів та інструментів управління, взаємодія та послідовне використання яких у процесі управління конкурентоспроможністю підприємства забезпечує ефективне прийняття управлінських рішень. Зазначена компонентна структура є теоретичним базисом формування організаційно-економічного механізму управління конкурентоспроможності промислового підприємства, в якому перелік елементів і етапів процесу управління, комплекс методів та інструментарію з його оцінки корелюється з поставленою метою та відповідає результатам практичної реалізації. У другому розділі проведено дослідження сучасного стану розвитку та рівня конкурентоспроможності машинобудівних підприємств України. У дослідження виявлено, що у процесі адаптації до мінливих умов фінансового й економічного середовища переважна більшість підприємства машинобудування мали складності з технічним та технологічним переоснащенням, залученням додаткових інвестиційно-інноваційних ресурсів, пошуком партнерів для стабільного співробітництва на світовому ринку, налагодженням взаємовідносин із новими контрагентами та споживачами. Запропоноване наступні напрямкі підтримки конкурентних позицій вітчизняних підприємств машинобудування: реформування системи управління економічними процесами, створення неагресивної системи взаємодії бізнесу та профспілок; реформування податкової системи; структурне оновлення та стимулювання розвитку диверсифікованої, орієнтованої на експорт та високотехнологічної промисловості; активізація та захист внутрішнього ринку (переорієнтація вітчизняного виробника на внутрішній ринок та реалізація стратегії імпортозаміщення); стимулювання розвитку внутрішнього фондового ринку та вітчизняної банківської системи, ефективної системи клірингу та розрахунків; підтримка інноваційної моделі розвитку (активне використання іноземних сучасних технологій); реформування системи соціального захисту у напрямі диверсифікації джерел соціальних послуг. Доведено, що від рівня розвитку підприємств машинобудування, та, зокрема, підприємств електротехнічної промисловості, залежить ефективність функціонування і конкурентоспроможність всіх сфер економки України. Обґрунтовано, що виробництво електророзподільної та контрольної апаратури має значний потенціал розвитку, який реалізується шляхом застосування стратегії горизонтальної інтеграції. За результатами дослідження динаміки розвитку обсягу внутрішнього ринку електротехнічної продукції доведено необхідність удосконалення системи управління конкурентоспроможністю вітчизняних промислових підприємств. За підсумками дослідження визначені основні тенденції розвитку підприємств електротехнічного вітчизняного: доступ до мирового ринку компонентів, нарощування темпів впровадження цифрових технологій та розвиток альтернативної енергетики, автоматизація технологічних процесів та енергоефективність; прискорення технологічного відставання вітчизняних підприємств від конкурентів світового рівня та невідповідність продукції вимогам світового ринку; посилення конкуренції на внутрішньому ринку та активне засвоєння його іноземними компаніями: зростання обсягу внутрішнього ринку електротехнічних виробів зі стабільним зменшенням попиту на продукцію вітчизняних підприємств та зростанням попиту на імпортну продукцію; зниження технологічної глибини у виробничої діяльності вітчизняних підприємств та збільшення кількості підприємств зі збірки та випробувань електротехнічних виробів; управлінське відставання та нестачі (відтік) кваліфікованих кадрів. Визначені сучасні напрями удосконалення управління конкурентоспроможністю підприємств машинобудування на основі реформування та розвитку цільових систем менеджменту, які базуються на міжнародних стандартах, застосування моделей ділової досконалості, узгодженої ієрархічної взаємодії, що дозволить промисловим підприємствам оперативне реагувати на зміни у фінансово-економічній сфері в умовах високого рівня невизначеності ринкового середовища. Основою моделі ділової досконалості є наступні базові принципи досконалості менеджменту: орієнтованість на результат; концентрація зусиль на досягненні задоволеності споживача; лідерство та сталість мети, управління процесами та явищами; розвиток та залученість персоналу; постійне підвищення кваліфікації; іноваційність всіх сфер діяльності підприємства; розвиток партнерства; корпоративна соціальна відповідальність. Запропоновано провадження в управлінську практику промислового підприємства моделі узгодженої ієрархічної взаємодії, яка заснована на виборі алгоритму прийняття координуючих управлінських рішень керівниками вищого рівня при застосуванні управлінської інформації від менеджерів більш низького рівня, що є необхідним у результаті горизонтального та вертикального розподілу функцій з урахуванням відмінностей ресурсів, функціонального призначення структурних ланок, ціннісних орієнтацій керуючих рівней. В основі вибору координатором набору управлінських рішень знаходиться набору дій, який забезпечить реалізацію місії (стратегії, цілей) системи якнайкраще. На основі проведеного дослідження методичних підходів до оцінювання конкурентоспроможності підприємства визначено, що найкращим чином для отримання комплексного інтегрального показника конкурентоспроможності підприємства застосовані методи багатовимірного аналізу, що обумовлено їх відповідністю до дослідження великої кількості об'єктів, з великою кількістю ознак, які їх характеризують, та виявленням структури цих об'єктів і взаємозв'язків їх параметрів. Запропоновано науково-методичний підхід до оцінки конкурентоспроможності підприємства на основі методу багатовимірного аналізу з використанням функції бажаності Е. Харрінгтона. В основі побудови узагальненої функції Харрінгтона лежить ідея перетворення натуральних значень окремих показників у безрозмірну шкалу бажаності, що дозволяє деякою мірою моделювати процес узгодженої поведінки окремих підсистем єдиного цілого, враховувати зв'язки та вплив між ними. У межах запропонованого методичного підходу сформовано та обґрунтовано систему із 38 кількісних та якісних показників, що характеризують 6 функціональних сфер діяльності промислового підприємства, а саме: (𝑓нтк) - науково-технічну; (𝑓втк) - виробничо технологічну; (𝑓к) - кадрову; (𝑓ек) - економічну; 𝑓𝑐𝑦𝑖 - управлінську; 𝑓𝑝𝑖 - конкурентоспроможність продукції. Вибір та обґрунтування показників для оцінки рівня конкурентоспроможності промислового підприємства зроблено з урахуванням особливостей функціонування промислового підприємства та завдань, що ставляться його системою управління конкурентоспроможності. При застосуванні запропонованого науково-методичного підходу до оцінки конкурентоспроможності підприємства на основі методу багатовимірного аналізу оцінювання рівня конкурентоспроможності підприємства здійснюється за такими послідовними етапами: визначення цілі оцінювання; вибір та узгодження переліку показників оцінювання за функціональними сферами діяльності підприємства; виокремлені граничні значення кожного показника за граничними значеннями функції бажаності; визначення значення приведеного показника (х) для граничних значень функції бажаності; визначення коефіцієнтів апроксимації та розрахунок значень апроксимації для кожного показника; визначення функції бажаності за функціональними сферами діяльності підприємства; розрахунок значення інтегральної оцінки конкурентоспроможності підприємства. Запропонований науково-методичний підхід до оцінки конкурентоспроможності промислового підприємства на відміну від існуючих методів оцінки має ряд вагомих переваг: можливість здійснення порівняльної динамічної оцінки, що дозволяє відстежити зміну рівня конкурентоспроможності промислового підприємства; можливість комплексної оцінки рівня конкурентоспроможності промислового підприємства, що враховує вплив всієї сукупності факторів, що формують цей рівень; використання аналітичних залежностей для кожного з обраних показників функціональних сфер господарювання промислового підприємства знизити індивідуальний та колективний суб'єктивізм до об'єкта та предмета дослідження; застосування кількісних і якісних показників, за якими вся необхідна вихідна інформація може бути отримана з даних бухгалтерської та статистичної звітності підприємств, підвищує точність та оперативність розрахунків; застосування даного методу не передбачає наявність бази для порівняння (деякого еталона, ідеального стану); можливість використання кількісних і якісних показників різної розмірності, порядку та діапазону значень; реалізація алгоритму оцінювання конкурентоспроможності промислового підприємства з використанням функції Харінгтона може бути реалізована у Microsoft Excel. У третьому розділі дисертаційного дослідження запропоновано удосконалення системи стратегування управління конкурентоспроможністю промислового підприємства за такими програмно-цільовими блоками: управління кадрами та трудовою мотивацією; забезпечення інформаційно технологічними ресурсами; менеджмент якості продукції; джерела забезпечення інвестиційних ресурсів; менеджмент; забезпечення інноваційного розвитку; система фінансового менеджменту; забезпечення управління ризиками; управління логістикою та маркетингом. Наведена сукупність заходів удосконалення стратегування управління конкурентоспроможністю промислового підприємства є сукупністю комплексних заходів, які дозволяють: реорганізувати всю систему управління підприємством; створити у робітників всіх функційних підрозділах стійке прагнення до ефективної діяльності та участі у управлінні забезпеченням конкурентоспроможності підприємства; раціонально використовувати виробничі, організаційні, науково-технічні та інші ресурси підприємства; удосконалити систему управління конкурентоспроможністю підприємства та зміцнити його ринкові позиції в умовах невизначеності. Проведено впровадження науково-методичного підходу до оцінки конкурентоспроможності промислових підприємств з розрахунком інтегральних показників конкурентоспроможності підприємств електротехнічної промисловості на основі функції бажаності Харрінгтона. Обґрунтовано вплив на значення інтегрального показника конкурентоспроможності підсумкового значення функції бажаності за функціональною сферою господарювання підприємства - «система управління». Наведені результати апробації науково-методичного підходу до оцінки конкурентоспроможності промислових підприємств, які дають змогу визначити найбільш конкурентоспроможні підприємства: ТОВ «Високовольтний союз – РЗВА», ТОВ завод низьковольтної апаратури «Лідер електрик», ПРаТ «Плутон», які мають також високі значення показників конкурентоспроможності за функціональними сферами господарювання. Запропоновано науково-методичні рекомендації з удосконалення конкурентоспроможності машинобудівного підприємства на підставі використання інструментів ризик-менеджменту та науково-методичний підхід до оцінки фінансових ризиків при управлінні конкурентоспроможністю промислового підприємства на основі методу «матриці наслідків та ймовірностей». Розроблені рекомендації щодо інтегрованого управління ризиками. Виокремлено переваги розробки та впровадження на практиці елементів системи регулювання ризиків промислового підприємства: більш реалістичний фінансовий аналіз, о вводиться у зв’язку з тим, що невизначеність параметрів моделювання вже включена в аналіз і можна визначити вплив більш якісної інформації на фінальне бізнес рішення; прийняття рішень з урахуванням оцінки рисків, що пов’язане з тим, що стратегія впливає на характер ризиків, з іншого – ризики впливають на вибір стратегії розвитку організації; послідовний підхід до ризику у зв’язку з тим, що підприємства стикаються з широким спектром ризиків та інструментів для управління ними – від фінансових інструментів управління ризиками для курсів цінних паперів, цін на сировину, енергію тощо до страховки, а також стратегічних варіантів вибору, таких як диверсифікація; використання ризик менеджменту як стратегічного інструмента (систематично виділяючи ризик і керуючи ним, підприємство може отримати конкурентну перевагу, беручись за проекти, які конкуренти визнають надто ризиковими). Рекомендується на промислових підприємствах електротехнічної галузі використовувати інструменти управління ризиками у поєднанні з компенсаторними заходами, а саме: відмову від певних управлінських рішень, лімітування ризиків; диверсифікацію ризиків; прогнозування ризиків; створення резервів; страхування ризиків; аутсорсинг управління ризиками. Розвиток сучасного менеджменту показує, що застосування разових заходів, окремих від загальної стратегії розвитку підприємства та спрямованих на зниження ризиків, не забезпечує необхідної ефективності. Виокремлено основні ризики промислового підприємства електротехнічної галузі та запропоновано основні заходи, щодо їх попередження та компенсації: ризик не реалізації профільної технології підприємств; ризик недотримання вихідних матеріалів через зрив укладених договорів постачання; ризик неотримання зовнішніх інвестицій та кредитів; ризик не укладання договорів на реалізацію виробленої продукції (ризик не реалізації виробленої продукції); ризик нестачі та плинності кадрів; ризик неправильного прогнозування ситуації та отримання неправильних вихідних даних; ризик неотримання чи несвоєчасного отримання плати за реалізованою продукцію; ризик відмови покупця від отриманої продукції (повернення або отримання як товару нижчої якості); ризик зриву власних виробничих планів та інноваційних проектів. Запропоновано основні заходи попередження ризиків та їх компенсації відносно ризиків промислових підприємств, які виокремлені у дисертаційному дослідженні.