Короткий опис(реферат):
Стаття присвячена теоретико-правовому дослідженню сумісництва в трудовому праві. Сьогодні все
частіше виникають питання щодо врегулювання відносин пов’язаних із застосуванням сумісництва
і його обмеженням. Актуальність цього питання викликана насамперед скасуванням підзаконних нормативно-правових актів, які визначали поняття сумісництва, його обмеження, тривалість робочого часу
за сумісництвом, перелік робіт, які не є сумісництвом та інші, зокрема це Постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», Постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 р. № 81 «Про
роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, які переміщуються
з районів проведення антитерористичної операції» та Наказу Міністерства праці України, Міністерства
юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 р. № 43 «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій».
У статті акцентовано на тому, що основними нормативними актами, які сьогодні регулюють питання
сумісництва, зокрема і його обмеження, є Кодекс законів про працю України та Закон України «Про
запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року. Також вказано, що питання сумісництва згідно з чинним
законодавством України можуть визначатися колективним договором та угодою сторін. Обмеження
сумісництва можливе на законодавчому рівні, локальному рівні в колективному договорі та індивідуально у трудовому договорі. У зв’язку з відсутністю в законодавстві трактування поняття «інша оплачувана діяльність» проаналізовано різні ознаки такої діяльності, які наведені в наукових працях окремих
авторів, а також зроблена спроба дати визначення даного поняття.